Інтимна лірика В. Стуса ВАСИЛЬ СТУС

ВАСИЛЬ СТУС

Інтимна лірика В. Стуса

Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так

– те саме, що сказати: “Пушкін написав вірші про пам’ятник Петру І”.

Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім’ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні “їхали козаки”, в якій є такі рядки:

…прив’язали Галю до

сосни косами,

Розійшлись по лісу, назбирали хмизу,

Підпалили сосну від гори до низу…

Полум’я, в якому горіла ніжна, довірлива дівчина, охопило серце поета. Свою провину перед жінкою він відчував особисто – і як провину усього людства перед коханою, матір’ю, нареченою:

Прости мене, що ти, така свята,

На тім вогні, як свічечка, згоріла.

О як та біла білота боліла,

О як боліла біла білота!

Василь Стус уявляє кохання як такі відносини, коли люди стають – одна душа, одне тіло, одна доля. Тільки взаємна щирість і жертовність роблять любов справжньою:

Віддай мені своєї смерті частку,

Візьми

од мене часточку життя,

І вдвох уникнем самоти, як пастки…

У неволі, у розпуці він береже спогади про щастя, яке тільки в снах повертається до нього:

Наснилося з розлуки, наверзлося,

З морозу склякло, з туги – аж лящить.

Над Прип’яттю світання зайнялося –

І син біжить, як горлом кров біжить.

Клята жіноча професія – чекати чоловіка з моря, із шахти, із тюрми… Василь Стус з далечини очима душі бачить, як

У порожній кімнаті

Біла, немов стіна,

Притомившись чекати,

Спить самотня жона.

Оте простонародне “жона” надає дуже особистого смислу поезії, мов щось суттєве намагається передати рідній людині поет – свій біль, тугу, співчуття.

Згодом тяжчають спогади й думки. Муки близьких людей додають ще більшого болю в засланні, і стають перед поетом постаті жінок, розлучених з ним:

Жінку лишив на наругу,

Маму лишив на біду.

Рідна сестра, як зигзиця,

Б’ється об мури тюрми…

Безрадісна повість підходить до фіналу. Уже й поет готовий до смерті, з нею тепер буде шлюб. А сниться дім, сниться, як

Спить кохана. Мати спить.

І навзнак,

По вечірній зморі впавши,

Син міцно спить.

Останнє прохання – “відпусти мене, ясновельможний: бачу Україну в тьмяних снах” – крає серце.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Інтимна лірика В. Стуса ВАСИЛЬ СТУС

Categories: Твори з літератури

Links