H. С. Лєсков. Життя й творчість
1. Джерела народностей творчості Лєскова. 2. Дебют у літературі. 3. Історія в добутках письменника. Я не вивчав народ…
Я виріс у народі на гостомельском вигоні з казанком у руці, я спав з ним на росистій траві нічного під теплим овчинним кожухом так на замашной панинской товкотнечі. Я з народом була своя людина. Н. З. Лєсков Н. С. Лєсков народився в 1831 році в сім’ї небагатого суддівського службовця, у селі Горохове на Орловщине.
Жила сім’я в багатому маєтку М. Страхова – його дружина була рідною тіткою Миколу До восьми років він подорожував
В 1839 році його батько пішов у відставку, і сім’я, продавши будинок, переселилася на хутір Панино. З дитинства хлопчик був зачарований рідною природою, російською старовиною, народні повір’я будили в ньому уява У селі він жив, користуючись абсолютною волею, знав народний побут у всіх його проявах. Народна
Батько віддав його переписувачем у карну палату, де перед його очами пройшли тисячі людських доль В 1848 році батько Миколи вмер від холери. Сім’ю дав притулок у Києві дядько по матері, професор медицини С. П. Алферьев. Микола був зарахований помічником столоначальника по рекрутському столі Київської казенної палати.
В 1857 році Лєсков їде з Києва на службу до іншого дядька в Пензенську губернію – англійцеві А. Я. Шкотту, керуючому графів Перовских і Наришкіних, Микола повинен був супроводжувати селян, що переселяються на нові землі Як довірений від фірми за три роки Лєсков об’їхав всю Росію! Його письмові звіти звернули на себе увага й незабаром Лєскова публікували в київських газетах. У літературу він увійшов досить пізно, у тридцять років. Його запрошують у московську газету “Російське мовлення”, де він здобуває репутацію талановитого публіциста.
Живучи в Петербурзі, він пише нариси, фейлетони, літературно-критичні огляди, публіцистичні статті, такі як “Про робітничий клас”, “Про наймання робочих людей”, “Зведені шлюби в Росії”, “Російські жінки й емансипація”. Поліція вважає його “крайнім соціалістом і нігілістом”, а він, навпроти, пише серію антинігілістичних романів і заслуговує в революціонерів-демократів репутацію шпигуна. Це й розгромний виступ Д. И. Писарєва ускладнює письменницьку долю Лєскова – журнали не хочуть із ним співробітничати. Письменник марне намагався виправдатися, потім виїхав за кордон, створив історичний памфлет – роман “Нікуди”. Роман демократи оголосили ворожим.
Але Лєсков продовжував – в 1866 році він пише роман “Обійдені”, де протиставляє нових людей і звичайних. Антинігілістичні мотиви простежуються також у його романі “На ножах” (1870), де говориться про “шахраїв від нігілізму”. Так, у запалі Споровши, багато добутків того років залишилися непоміченими – “Леді Макбет Мценского повіту”, “Войовниця”, “Старі роки в селі Плодомасове”, “Зубожілий рід”.
У його ранніх статтях і фейлетонах є характерні прикмети часу, національної історії. Життєвий досвід і “запас побутових відомостей” Лєскова постійно ріс, він вивчив усе релігії до тонкостей, у гостях у нього можна було зустріти представника кожної з них. Він виражає свою думку про кріпосництво, про героїчний характер народу в “Житії однієї баби”, “Тупейном художнику”, “Юдолі”.
Диваки й праведники з народу стають його героями в “Однодумі”, “Кадетському монастирі”, “Несмертельному Головане”. У повісті “Зачарований мандрівник” Лєсков описує героїв, відкриваючи в них риси російського національного характеру. Лісочків живописует “росіянку широчінь”, її красу й різноманіття влучною колоритною мовою.
Він віддає перевагу формі розповіді, що звільняє його від дотримання літературних канонів, дозволяє вільно звертатися із сюжетом. Його оповідач – російська православна людина, що цінує красу життя У сказовой манері написаний “Відбитий Ангел” (1872), “Зачарований мандрівник” (1873). “Лівша” (1881), “Тупейний художник” (1883).
Герої Лєскова – російські православні люди-праведники, з безкорисливо – споглядальним відношенням до життя. Складового російського характеру для письменника – це мудрість, віра в Бога й добро, почуття краси, емоційна відкритість, моральна інтуїція, любов до життя й живих істот, турбота про ближній, здатність на духовний подвиг. Праведники не чекають визнання, вони шукають ідеали справедливості Ці люди, по переконанню автора, і творять історію. Історія й сучасна дійсність переплелися в добутках письменника. Поворотним етапом у творчості стала хроніка “Соборяне” про “мешканців старгородской поповки”, по суті, узагальнена картина російського національного буття, показана через приватне життя людей.
Після цього добутку відношення до Лєскова міняється в кращу сторону. В 1874 році він одержав можливість служити й улаштувався в особливий відділ Ученого комітету міністерства народної освіти по розгляду книг, видаваних для народу, де працює до 1883 року Письменник жив до самої смерті в Петербурзі, майже не виїжджаючи. Його поховали в 1895 році в повнім мовчанні, як він і заповів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)