Події відбуваються в першій половині XIX ст., У вигаданому містечку приволзькому Калинове. Перша дія – в громадському саду на високому березі Волги. Місцевий механік-самоучка Кулігін розмовляє з молодими людьми – Кудряшов, прикажчиком багатого купця Дикого, і міщанином Шапкіним – про грубі витівки і самодурство Дикого. Потім з’являється Борис, племінник Дикого, який у відповідь на розпитування Кулігіна розповідає, що батьки жили в Москві, дали йому освіту у Комерційній академії і обидва померли під час епідемії. Він же приїхав до
Дикого, залишивши сестру у материнської рідні, щоб отримати частину спадщини бабусі, яке Дикої повинен йому віддати згідно із заповітом, якщо Борис буде до нього шанобливий. Всі його запевняють: на таких умовах Дикої ніколи не віддасть йому грошей. Борис скаржиться Кулігіну, що ніяк не може звикнути до життя в будинку Дикого, Кулігін розповідає про Калинове і завершує свою промову словами: “Жорстокі звичаї, пане, в нашому місті, жорстокі!”
Калиновців розходяться. Разом з іншою жінкою з’являється мандрівниця Феклуша, що хизується міста за “бла-а-лепіе”, а будинок Кабановим за особливу щедрість
до мандрівникам. “Кабанова?” – Перепитує Борис: “ханжа, пане, жебраків наділяв, а домашніх заїла зовсім”, – пояснює Кулігін. Виходить Кабанова у супроводі дочки Варвари і сина Тихона з дружиною Катериною. Вона бурчить на них, але нарешті йде, дозволивши дітям пройтися по бульвару. Варвара відпускає Тихона потай від матері випити в гостях і, залишившись удвох з Катериною, розмовляє з нею про домашніх відносинах, про Тихона. Катерина розповідає про щасливе дитинство в рідному домі, про своїх гарячих молитвах, про те, що вона переживає в храмі, уявляючи ангелів в сонячному промінні, падаючому з бані, мріє розкинути руки й полетіти і, нарешті, зізнається, що з нею відбувається “недобре щось “. Варвара здогадується, що Катерина когось полюбила, і обіцяє після від’їзду Тихона влаштувати побачення. Це пропозиція приводить Катерину в жах. З’являється божевільна пані, що загрожує часом, що “красота-то у самий вир веде”, і пророкує пекельні муки. Катерина страшно лякається, а тут ще “гроза заходить”, вона квапить Варвару додому до образів молитися. Друга дія, що відбувається в будинку Кабанова, починається розмовою Феклуші з покоївкою Глашею. Мандрівниця розпитує про домашніх справах Кабановим і передає нечувані розповіді про далекі країни, де люди з собачими головами “за невірність” і т. п. З’явилися Катерина і Варвара, що збирають Тихона в дорогу, продовжують розмову про захоплення Катерини, Варвара називає ім’я Бориса, передає від нього уклін і вмовляє Катерину спати з нею в альтанці в саду після від’їзду Тихона. Виходять Кабанихи і Тихон, мати велить синові суворо карати дружині, як жити без нього, Катерину принижують ці формальні накази. Але, залишившись наодинці з чоловіком, вона благає його взяти її в поїздку, після його відмови намагається дати йому страшні клятви у вірності, але Тихон і слухати їх не хоче: “Мало що прийде в голову…” повернулася Кабанихи наказує Катерині кланятися чоловікові у ноги. Тихон їде. Варвара, йдучи гуляти, повідомляє Катерині, що вони будуть ночувати в саду, і дає їй ключ від хвіртки. Катерина не хоче його брати, потім, повагавшись, ховає в кишеню. Наступна дія відбувається на лавці біля воріт кабановском будинку. Феклуша і Кабанихи розмовляють про “останні часи”, Феклуша каже, що “за гріхи наші” “час в применшення приходити стало”, розповідає про залізницю (“змія вогняного стали запрягати”), про суєту московського життя як диявольському ману. Обидві чекають ще гірших часів. З’являється Дикої зі скаргами на свою сім’ю, Кабанихи дорікає йому за безладне поведінку, він намагається їй грубити, але вона це швидко обриває і веде його у будинок випити і закусити. Поки Дикої пригощається, приходить присланий родиною Дикого Борис, щоб дізнатися, де глава сімейства. Виконавши доручення, з тугою вигукує про Катерину: “Хоч би одним оком поглянути на неї!” Повернулася Варвара велить йому вночі приходити до хвіртки в яру за кабановском садом. Друга сцена представляє нічний гуляння молоді, на побачення до Кудряш виходить Варвара і велить Борису почекати – “дочекаєшся чого-небудь”. Відбувається побачення Катерини і Бориса. Після коливань, думок про гріх Катерина не в силах опиратися прокинулася любові. “Що мене жаліти – ніхто не винен, – сама на те пішла. Не шкодуй, губи мене! Нехай всі знають, нехай всі бачать, що я роблю (обіймає Бориса). Коли я для тебе гріха не побоялася, побоюся я людського суду? ” Всі четверте дію, що відбувається на вулицях Калинова, – на галереї напівзруйнованого будинку з залишками фрески, що представляє геєнни огненної, і на бульварі, – йде на тлі збирається і нарешті вибухнула грози. Починається дощ, і на галерею входять Дикої і Кулігін, який приймається умовляти Дикого дати грошей на встановлення сонячних годин на бульварі. У відповідь Дикої його всіляко сварить і навіть погрожує оголосити розбійником. Стерпівши лайка, Кулігін починає просити грошей на громовідвід. Тут вже Дикої впевнено заявляє, що від надісланої до покарання грози “жердинами та рожнах якимись, прости Господи, оборонятися” гріх. Сцена порожніє, потім на галереї зустрічаються Варвара та Борис. Вона повідомляє про повернення Тихона, сльозах Катерини, підозри Кабанихи і висловлює побоювання, що Катерина зізнається чоловіку в зраді. Борис благає відрадити Катерину від визнання і зникає. Входять інші Кабанова. Катерина з жахом очікує, що її, не покаялись у гріхах, вб’є блискавкою, з’я
вляється божевільна пані, що загрожує пекельним полум’ям, Катерина не може більш кріпитися і прилюдно зізнається чоловіку і свекрухи в тому, що “гуляла” з Борисом. Кабанихи зловтішно заявляє: “Що, синку! Куди воля-то веде; […] Ось і діждався! ” Остання дія знову на високому березі Волги. Тихон скаржиться Кулігіну на своє сімейне горе, на те, що мати говорить про Катерині: “Її треба живий в землю закопати, щоб вона стратила!” “А я її люблю, мені її шкода пальцем зачепити”. Кулігін радить пробачити Катерину, але Тихон пояснює, що при Кабанихе це неможливе. Не без жалю говорить він і про Бориса, якого дядько посилає в Кяхту. Входить покоївка Глаша і повідомляє, що Катерина зникла з дому. Тихон боїться, як би “вона з туги-то на себе руки не наклала!”, І разом з Глашею і Кулігін йде шукати дружину. З’являється Катерина, вона скаржиться на своє безвихідне становище в будинку, а головне – на страшну тугу за Борисом. Її монолог закінчується пристрасним заклинанням: “Радість моя! Життя моє, душа моя, люблю тебе! Відгукніться! ” Входить Борис. Вона просить його взяти її з собою в Сибір, але розуміє, що відмова Бориса викликаний дійсно повною неможливістю виїхати разом з нею. Вона благословляє його в дорогу, скаржиться на гнітючу життя в будинку, на відразу до чоловіка. Назавжди попрощавшись з Борисом, Катерина починає на самоті мріяти про смерть, про могилу з квіточками і птахів, які “прилетять на дерево, будуть співати, дітей заведуть”. “Знову жити?” – З жахом вигукує вона. Підійшовши до обриву, вона прощається з виїхали Борисом: “Друг мій! Радість моя! Прощай! ” і йде. Сцена заповнюється стривоженим народом, в натовпі і Тихон з матір’ю. За сценою чути крик: “Жінка в воду кинулася!” Тихон поривається бігти до неї, але мати його не пускає зі словами: “прокляну, коли підеш!” Тихон падає на коліна. Через якийсь час Кулігін вносить тіло Катерини. “Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею, що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша; вона тепер перед суддею, який милосерднішими вас! ” Кидаючись до Катерини, Тихон звинувачує матір: “Матінка, ви її загубили!” і, незважаючи на грізні окрики Кабанихи, падає на труп дружини. “Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися! “- Цими словами Тихона завершується п’єса.
