Грінченко Борис Дмитрович Панько
Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу:
– Пускай!
Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в шахту з розбитого цебра. Але шахта була не глибока; чорні стіни промайнули швидко, й шахтарі вже були на дні.
– Ну, вилазь! – сказав Панько й сам вискочив перший, держачи в руках динамітові патрони. Товариші почали
Зараз же біля сторчової шахти пробивано новий хідник. Але величезна брила кам’яна, зустрівшись на дорозі, не давала йти далі.
Шахтарі мусили розбити цю каменюку динамітом.
За кілька ступнів вони були вже там, де треба.
Нахиляючись, вони пройшли, – чи, мабуть, краще сказати – пролізли у почату нору.
Там було мокро й темно. Дві лампи шахтарські, блимаючи, освічували чорні стіни і не менше чорні шахтарські обличчя, тільки зуби та очі біліли на тих арапських обличчях.
Робітники почали оглядати камінь.
– Ну, з їм буде морока! – промовив один.
–
– То нічого, що здоровий, а ось подивимось, як його пробивати, – сказав Панько. – Ану лиш давай свердел!
Почали вертіти камінь, б’ючи по свердлу молотком: камінь мало подавався.
– І що б було кращий струмент узяти! – сердився Панько, що порядкував ділом. – А то цим – до вечора не зробиш дірки.
– Та й вечір недалеко, – озвався хтось.
– І добре, бо вже й кістки болять на цій чортовій роботі, – додав один шахтар.
– Не журись! – одказав молодий високий парубок, – зате завтра неділя, погуляємо!
– Погуляємо! – трохи зло відказав йому чоловік з бородою. Він приходив на роботу з села і мав сьогодні йти додому, несучи свій заробіток сім’ї. Парубок же той жив на шахті і всі гроші витрачав на себе. Перший був порядний господар і не міг бути прихильний до шибайголови шахтарської.
– Погуляємо! Вам усе тільки б гульки справляти! За гульками й діла не знаєте.
– А якого я діла не знаю? – розсердився парубок.
– А от такого, що тебе посилано взяти путящого струменту, а ти взяв казна-що.
– Велике лихо! – відмовив парубок. – Як треба буде, то підіймусь та й візьму кращий.
– А воно й справді треба взяти, – промовив Панько. – Ану лиш добудь!
– Круть-верть – зараз буде! – сказав парубок. – Ходім, Семене!
Другий парубок, той, що лаяв роботу, пішов з їм до цебра.
Три шахтарі посідали, прихилившися спинами до каменюки. Двоє почали зараз же крутити цигарки і позакурювали їх від лампи, що причепили збоку на стіні.
Панько не курив. Він дуже втомився. Сьогодні йому було багато роботи. Хотілося відпочити. Поки товариші курили й розмовляли, він мовчки сидів, приплющивши очі. Залюбки згадував, що сьогодні піде додому, обмиється, відпочине й побуде в своїй сім’ї. Сім’ї всього – жінка молода та маленький син, років три йому було. Влітку Панько хліборобив, а взимку заробляв по шахтах. Цей заробіток давав йому змогу не вбожіти, ще трохи й підправляти своє господарство.
Він тепер думав про свою теплу чистеньку хатку. Вона так і в’являлась йому, а серед неї Одарка. І обличчя в Одарки так наче всміхнулося до нього. Якесь любе, лагідне почування обняло Панька, і йому так схотілося швидше туди, до неї й до сина. Ну, Данько запевне спатиме, як він прийде, але завтра вже ж спитається:
– А со мені татко принесла з сахти?
Чудний! Завсігди з матір’ю, чує, як на неї кажуть “вона”, то й собі на всіх, – і на чоловіків, і на жінок, – почав казати “вона”. Треба буде взяти йому в крамниці яку канхветину. Бо так тобі любо обніме за шию та й каже:
– А со принесла?
А Одарка дожидатиме його, хоч як пізно він прийде, – вона не ляже…
Усміх осяйнув умазане в сажу чорне обличчя Панькове. Йому знову схотілося побачити Одарку зараз біля себе… Ні, самому бути зараз біля неї…
– А ось і ми! – гукнув голос мало не над самим Паньком.
Панько розплющив очі. Парубки вже вернулися з струментом. Треба було робити. Трохи нехотя відірвався Панько від своїх мрій і встав.
З новим струментом робота пішла краще. Але все як каменюка подавалася погано, бо дуже тверда була.
– Та ну його к бісу, – всі руки обшмугляві – промовив чоловік з бородою, спускаючи руку з молотком. – Буде й стільки!
– Не глибоко буде, не розірве враз, – сказав Панько.
– Дарма, – удруге можна, коли треба буде.
Панько позастромлював у попровірчувані дірки патрони.
– Ну, хлопці, гайда в цебер! Я зараз позапалюю гноти.
Чотири шахтарі пішли до цебра, покинувши Панька запалювати. Парубок зачепив старого:
– А що, от і приніс, що треба, й не загаялись.
– Мовчи вже! Про тебе й кури сокочуть по смітниках, що ти такий моторний, – відмовив той.
– Та про мене хоч кури сокочуть, дядьку Андрію, а про вас і того нема! – відказав парубок, улазячи в цебер.
– Га-га-га! – зареготалися шахтарі. – От так утяв!
– Утяв! – розсердився дядько Андрій, уже стоячи в цебрі в той час, як інші ще влазили.
– Утяв! Якби йому язика втяти, так ото було б добре! А то дуже довгий, – щоб не придавило коли в шахті грудякою.
Шахтарі знову зареготались, і під регіт парубок гукнув угору:
– Піднімай!
Цебер смиконуло й піднесло вгору.
– Стій! стій! – скрикнув дядько Андрій. – А Панько?
За реготом та за спіркою шахтарі зовсім забули, що Панько мусить сісти з їми. Вони зирнули наниз і побачили Панька.
– Стій! – згукнув з усієї сили парубок.
Цебер спинився.
Панько все це бачив. Він одразу згадав, що патрони позабивано неглибоко, що гноти були короткі. Вибух мусить бути зараз – ось-ось. Коли цебер спуститься, то каміння вдарить просто на товаришів. Все це він зрозумів за одну мить.
“Що бог дасть!” – промайнуло у його в голові. І перш ніж товариші встигли гукнути, щоб спускати, він голосно крикнув:
– Піднімай!
Цебер знову смикнуло й відразу винесло нагору.
Панько повернувся, щоб кинутися набік у другий хідник.
Але саме в цю мить із темряви блисконуло ясним огнем, потім ударило, і важкий гугот струсонув шахту.
Панько почув, як щось штовхнуло його в груди й кинуло вавзнем.
Як дим розвіявся, товариші кинулись у шахту. Панько лежав зараз же тут, і його груди були однією великою кривавою раною…
1893. I. 17. с. Олексіївка.
Схожі твори:
- Грінченко Борис Дмитрович Серед темної ночі Частина першa ЧУЖЕНИЦЯ I У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько – старий Корній Грабенко та своя сім’я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того,...
- Грінченко Борис Дмитрович Батько та дочка I Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було; Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу. Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадує той час, як вона там із матір’ю жила....
- Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя… Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого...
- Грінченко Борис Дмитрович Сам собі пан Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: “Для некурящих”. Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу....
- Грінченко Борис Дмитрович Брат на брата І Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що...
- Грінченко Борис Дмитрович Каторжна I Каторжна – так її всі звали. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті. – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи...
- Грінченко Борис Дмитрович 9 січня Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям,...
- Грінченко Борис Дмитрович Без хлiба І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був. невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство. У їх тільки й було...
- Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте У тяжкому лихолітті Моря перло найдорожче — «Я не муж, мені ти кажеш, День їдуть вони і другий — Вільні їм усі дороги; Третій день — до річки військо Наближалось без тривоги. І відразу їм назустріч Кулі свиснули: іспанці Підійшли з-за лісу тихо, Що й незчулися повстанці. Облягли — нема...
- Грінченко Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато...
- Я зрікся мрій. Борис Дмитрович Грінченко Б. Грінченко сказав в одному з своїх віршів: “Я зрікся мрій. Поважний і спокійний, Собі сказав: мені не треба їх. Повинність – ось той владар добродійний, Що збереже мене від мук і лих”… Наполегливо доводить автор, що літератор здатен запалювати себе на працю щодня, систематично, а не напливами, розглядає натхнення...
- Каторжна – БОРИС ГРІНЧЕНКО Скорочено Її тільки й звали – каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п’яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці. Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха,...
- Скорочено КАТОРЖНА – БОРИС ГРІНЧЕНКО (Скорочено) I Усі звали її “каторжною”. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався п’яний батько. – За що ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик. А хлопці та дівчата на вулиці як звали, то також все...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Слово матері Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання я почув від одного пенсіонера. Як і я, він зайшов ненадовго до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти років. Зацікавившись темою нащої розмови, він затримався. Ми говорили про стиляг, про бешкетників, про тих...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Чистка Якби не деякі несподівані обставини, що склались останнім часом, ніхто в київській філії видавництва “Книгоспілка” не побоювався б чистки, що мала незабаром статись. Чистка – звичайне явище кінця двадцятих років, коли-не-коли воно потрясало не тільки радянські установи, а й партійні організації, вишукуючи недобитків розтрощених класів та всякі рештки минулого, що...
- Грінченко Борис Украла (скорочено) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Смерть За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. Василь Еллан. Кость Горобенко оглянув свій партбілет, і на цей раз чомусь надто виразними і многозначними здалися йому кілька таких знайомих і звичайних слів: Російська Комуністична Партія (більшовиків). Кость в’яло подумав: це нісенітниця – друкувати українською мовою “російська”… А втім, не...
- Наш земляк Борис Грінченко (“Сам собі пан”) Зараз, у наш час, людство не уявляє розвитку суспільства без громадянських свобод: свободи слова, друку, пересування. Розвинуті країни дбають про такий громадський порядок, де кожна людина почувала б себе Людиною, незалежно від віросповідання, кольору шкіри тощо. Звісно, і зараз є люди різної забезпеченності, але цивілізовані суспільства прагнуть надання мінімального людського...
- Грінченко Борис Грицько (скорочено) Грицьків батько приїхав з міста і привіз синові величезного та товстого бублика. Можливо, бублик і не був таким великим, як йому здавалось” бо хлопець не часто їв бублики, і все маленькі. А надто тепер, коли був піст – Петрівка, і їсти було мало чого: борщ, та хліб, та каша. Він...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович …ЩО ВГОРУ ЙДЕ… …література наша – це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї. Б. Антоненко-Давидович “В літературі й коло літератури” Це не порожні слова. Це його ідейно-творче кредо. Він ніколи не відступав від цього “вірую”....