Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами
Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя…
Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА
Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого робити, посварився з батьком та з Денисом, пристав, пішовши в город, до злодійського товариства, водив коні, піймався, суджено його й заслано на Сибір. Денисові це не пошкодило, бо раз, що йому з батьківщини більше припало,
Не малі ж то й гості!
На покуті сидить старшина Григорій Павлович Копаниця – той, що колись писарем волосним був, а тепер старшиною. Ге-ге! Тепер уже йому не писарювати, тепер уже він багатир на всю губу: своєї землі скільки! Як їде в город, у земське собраніє (бо він же там гласним), то так убереться в сюртука, що пан, та й годі! Та йому ж і треба цього: поміж панами крутиться. Та хоч і на селі, то без жакетки й з хати не вийде.
Зараз біля його сидить Сучок Михайло Григорович. О, то не маленький Сучок! Є в його й крамниця, й земля, до своєї дочки Горпуші приняв собі у прийми зятя, да так удвох тепер орудують, що ну!
А далі ще сидять Денисів тесть Манойло Гаврилович, Домашин батько, біля нього сват Остап Колодій, кум Терешко Тонконоженко та Яхрем Рябченко – все багатирі, гарно повдягані, в синіх чумарках, у таких, як і в Дениса, тільки Рябченко по-городянському – в жакетці.
Тесть та кум Терешко – то старі приятелі Денисові, з їми він здавна в спілці, він їм, а вони йому пособля-ють. З Копаницею Денис заприятелював тоді, як пособив йому вилізти на старшину; тоді ж і з Сучком зазнався дужче. А от з Остапом Колодієм та з Яхремом спілка не з-так іще давня.
Остап Колодій, чепурний, високий, чорнявий чоловік, – він родич Денисові, чи то пак сват, бо за його брата Зінька віддав свою дочку Гаїнку (Гаїанія її охрещено, а це вже так по-простому стали звати). Думав Зінька перенадити, на свій бік переняти, щоб він з їм у спілці був, – дак хіба ж того дурня навчиш? Через те Остап не любить Зінька, а з Денисом родичається.
А Яхрем Рябченко… ну, це штучка! Вони були зовсім у сварці – Денис та Яхрем. Колись на Яхрема скрізь подейкувано, що він крадене передержує. Дак, як узято в Сивашів сало, Денис і намігся, щоб потрушено Рябченка. Нічого не знайдено, а ворожнеча проміж їх стала велика. Хто й зна, що б воно виникло з цього, та незабаром після тієї історії з салом Яхрем пішов кудись на заробітки… з рік його не було, а тоді вернувся й грошей з собою приніс… та щось, кажуть, і не трохи… І зараз купив собі два наділи… Проминув іще рік чи два, – аж гульк! – Яхрем узяв у глущківського пана триста десятин землі в посесію. Як це так сталося, ніхто не міг зрозуміти. Наймала ту землю в пана громада, наймали багаті люди, – не віддав пан: більшої ціни хотів… А ті собі загнулись: пождеш, пане, пождеш та віддаси й за нашу ціну! А Рябченко підскочив, щось там прикинув панові та й узяв на себе. І де він грошей добув, щоб панові третину наперед заплатити, дак ніхто й зрозуміти не міг, – усі дивом великим іздивувались. От лее добув і взяв!. І не дурно: сам не став хазяйнувати, а почав землю давати за гроші людям; а саме тоді земля зробилась дорога, – по два карбованці бариша взяв на десятині! Та як пішов з того часу, то все йде та й іде вгору! Ого-го! Тепер вже ніхто й не згадує про те, що колись баби плескали, мовбито він крадене передержує! Де там! Тепер він Яхрем Семенович, багатир… скрізь у кунпанії буває… І з Денисом помирились. Чого їм сваритися? Що було, те минуло, а з сварки добра не буде, а в пригоді один одному вони можуть стати.
Дак отакі гості сиділи в світлиці в Дениса Пилиповича Сивашенка за столом, повним усякої страви. Господиня, немолода жінка, мовчки подавала на стіл страву, іноді тільки припрохуючи гостей призволитись; господар був гомінкий, веселий, частував і припрохував залюбки. Це ж такі дорогі гості! Не голота яка з Зінькової кумпанії, а поважні кремезні господарі, з ними хоч яке діло робити можна – подужають! І грішми-достатками вони – сила, і в громаді сила.
Домаха вже пішла в другу хату лагодити самовар, а Денис усе частував і казав:
– Істинна правда, що каже Григорій Павлович, наш господин старшина: ніякого покорства тепер у мужика нема. (Денис таки навчився поміж “образованими” людьми і собі “по-образованому” закидати.) Всяка голота пнеться рівнятися з путящим, порадошним хазяїном. Що більший харпак, то більше в громаді галасує проти заможного чоловіка. Того і в голову собі не кладе, що коли б нас не було, то як би й вони прожили? У кого землю взяти на хліб? – У нас! – До кого скотину пасти віддавати? – До нас! – У кого грошей позичити? – У нас-таки ж! Що ж би вони робили без нас?
– Іменно! Істинна правда! – відказували гості. – Подохла б клята харпачня без нашої помочі.
А кум Терешко (він же при панах був, то знає, як сказати) доточив:
– Настоящая благодіянія оказується, настоящая! А Денис казав далі:
– Отож бачите!. А ще й дибки проти нас стають!
Тільки порадошний чоловік схоче що зробити – чи в громаді, чи так, – зараз крику, галасу, репету такого нароблять, що настоящая бунтація, та й годі! От, сказати, як Остап Дорохвейович, – він кивнув на Колодія, – хотів, щоб йому громада віддала волость нову робити, – лишенько! Який крик ізробився! Кажуть: багатіти нашим коштом буде!. А все брехня…
– Авжеж, брехня! – сказав старшина, а Остап тільки рукою махнув.
– От так і я, – говорив Денис, – хотів би зробити одно діло мале-невеличке, та й боюся з їм потикатися в громаду, щоб і лиха не здобуться. Хіба що вже ви, господа хазяїни, пособите мені.
– Кажіть, кажіть, яке там діло! – загомоніли гості. – Що доброго надумали?
– От же ви знаєте, – розказував Денис, – що як пішли пересельці на Амур, дак позоставалися від їх наділи. Громада ж тоді не дозволила пересельцям тієї землі продавати, а взяла на себе.
– Хотіла на всіх рівно поділити! – гукнув кум Терешко, вже трохи п’яненький. – Ге! А ми не дали, да тобі в орендноє содержаніє оддали – на три года, – от тобі і вся біда!
– Іменно, іменно! І досі дякую вам, – спасибі за це! Хоч воно з тієї земельки невеликого й добра, ну, а все ж земелька.
– Та ще й добра, – додав старшина. – Не сором-ляйся, Денисе Пилиповичу! Перед нами нема чого критися: ми знаєм усе діло. Свої люди.
– Так, так!. Що й казать!. Вам би та ще й не знати!. Дак ото ж я два годи вже держу цю земельку, а оце й третій наступає, а там і край…
– А там ізнову буде крик та гвалт у громаді, щоб тобі не давати, – сказав Манойло.





Схожі твори:
- Довженко Олександр Щоденник 1941-1956 (дуже стисло) (скорочено) Щоденник 1941-1956 У своїх щоденникових записах періоду війни О. Довженко пише про страшні страждання народу. “Сьогодні, як і вчора, як і завтра, всі газети переповнено описанням таких жорстоких фактів, таких нелюдських вчинків ворогів наших, таким жахом людських страждань, що надлюдське горе уже давно перелилось через край…” Митець у деякі моменти...
- Образ батьківщини в лірику С. А. Єсеніна 1. Багатогранність творчості С. А. Єсеніна. 2. Росія Єсеніна. 3. “Немає поета без батьківщини”. Я люблю батьківщину. Я дуже люблю батьківщину! З. А. Єсенін С. А. Єсенін – співак російської природи, селянського духу. Він гостро почував все происходящее навколо. Ця гострота, “оголеність почуттів”, щирість і є причиною нечуваної популярності творчості...
- Смішні або смутні фінали казок М. Е. Салтикова-Щедріна? 1. Творчий шлях М. Е. Салтикова-Щедріна. 2. Жанр казки у творчості письменника. 3. Основні проблеми й образи 4. Художня своєрідність. 5. Фінал – сміх або сльози? Сатири сміливий владар. А. С. Пушкін М. Е. Салтиков-Щедрін, блискучий мислитель і оригінальний критик, публіцист, редактор, увійшов в історію російської літератури як письменник-сатирик. Жанрова...
- Грибоєдов зробив свою справу, вона написав “Горі від розуму” “Грибоєдов зробив свою справу – він написав “Горі від розуму”,- сказав Пушкін. Ця справа складалася насамперед у тім, що геніальна викривальна комедія Грибоєдова поклала початок реалістичної російської драматургії. Вона гостро поставила найважливіші суспільні питання сучасності й тому відразу ж стала предметом запеклої полеміки. Боротьба двох суспільних таборів, зображена в “Горі...
- Чи завжди сміливі мають щастя? (за романом “Тигролови”) “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”. – ось життєве кредо сильної людини. Таким постає перед нами зі сторінок вражаючого пригодницького роману “Тигролови” Григорій Многогрішний. Іван Багряний. автор цього твору, переконує читачів, що за будь-яких обставин людина повинна залишатися людиною, бо вона народжена для щастя й добра. І природні стихії, і...
- Гончар Олесь Терентійович Тронка І ТИ – ЛІТАЙ – Ніщо мені так не пахне, як наш степ, – каже молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку. І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть...
- Катря Гриневичева Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з’явилося на обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка, який перший помітив...
- Антон Павлович Чехов Хамелеон Антон Павлович Чехов Хамелеон Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша… На площі ні...
- Обломів характеристика образа Марьи Михайлівни ОБЛОМІВ (Роман. 1859) Марья Михайлівна – тітка Ольги Іллінською, що виховує племінницю після смерті батьків. Образ подібної наставниці характерний для російської літератури XIX в. Світосприймання Ольги зложилося таким, яким воно з’являється в романі, багато в чому завдяки саме М. М. , що надала своїй вихованці досить волі для прояву щиросердечних...
- H. С. Лєсков. Життя й творчість 1. Джерела народностей творчості Лєскова. 2. Дебют у літературі. 3. Історія в добутках письменника. Я не вивчав народ… Я виріс у народі на гостомельском вигоні з казанком у руці, я спав з ним на росистій траві нічного під теплим овчинним кожухом так на замашной панинской товкотнечі. Я з народом була...
- Образи народних ватажків у поемі Т. Шевченка “Гайдамаки” Поема “Гайдамаки” Т. Шевченка – це епопея героїчних подвигів українського народу. Тужить автор, що “од козацтва, од гетьманства високі могили – більше нічого не осталось”, що плаче Україна кривавими сльозами. І згадує поет про народних ватажків, мужніх гайдамаків, які, палаючи невгасимою ненавистю до ворогів, жорстоко розправлялися зі зрадниками Батьківщини. Вважаючи...
- Опис вдач губернського міста NN (По поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”) 1. Роль Пушкіна в створенні поеми. 2. Опис міста. 3. Чиновники губернського міста NN. Відомо, що А. С. Пушкін високо цінувався Н. В. Гоголем. Більше того, письменник нерідко сприймав поета як порадник або навіть учителі. Саме Пушкіну багато в чому зобов’язані аматори російської словесності в появі таких безсмертних добутків письменника,...
- Народ і особистість у романі Л. Н. Толстого “Війна й Мир” Немає величі там, де немає простоти, добра й правди. Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой виводить свою теорію про роль особистості в історії. Полемізуючи з тімі вченими, що створили культ великої личности, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, Толстой утверждает, що хід світових подій передіпреділовий понад, і...
- Генріх VI – герой хроніки В. Шекспіра “Генріх VI” Генріх VI – “Хроніки” Холла (1548) і Холіншеда (1577). Г. постає перед нами зовсім безпорадною королем перед обличчям воєн і внутрішніх чвар. Його відрізняє виняткова побожність. Історичний Г. почав царювання малолітнім, і в цей час влада була в руках дядька короля – герцога Бедфорда. У хроніці ми бачимо вже дорослого...
- Тема “сумної” прози Гр. Тютюнника Григір Тютюнник (за паспортом – Григорій Михайлович, але за літературне ім’я взяв собі “Григір”, щоб хоч якось розрізнитися зі своїм старшим братом по батькові, відомим письменником, автором роману “Вир”, Григорієм Тютюнником, який за паспортом – Єгор) народився 5 грудня 1931 року в селянській родині у селі Шилівці на Полтавщині. 1937...
- Долі російського села в літературі 1950-1980 років (В. Распутін. “Прощання із Запеклої”, В. Биків. “Облава”, А. Солженицин. “Матренин двір”) Багато письменників зверталися у своїй творчості до сільської теми. Одні захоплювалися сільським укладом жизні, “училися в істині блаженство находить”, інші називали село жебрачці, а її хати – сірими. У радянський час тема долі російського села стала чи ледве не провідної, а питання про “великий переломе” актуальний і в наші дні....
- ВІНЬЇ, Альфред Віктор де (1797 – 1863) ВІНЬЇ, Альфред Віктор де (Vigny, Alfred Victor de – 27.03.1797, Лош, депар. Ендр і Луара – 17.09.1863, Париж) – французький письменник, член Французької академії. Перша поетична збірка Віньї, нейтрально названа “Поемами” (“Poemes”), з’явилася 1822 p., через два роки після “Поетичних медитацій” Ламартіна. Вона знаменувала прихід у французьку...
- Сковорода в історії Харківщини “Ми сотворим світ получшій, созиждем день веселейший”, – мудро пророкував видатний письменник і філософ Григорій Сковорода, сягаючи мріяти у майбутнє України, рідної Слобожанщини. 30 віршів, більше як 20 байок, 17 філософських трактатів нашого земляка увійшли до скарбниці світової літератури, уславивши харківську землю, на якій вони були народжені “українським Горацієм” –...
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз...
- ФО, Даріо (нар. 1926) ФО, Даріо (Fo, Dario – нар. 26.03.1926, Сан Джано) – італійський драматург, лауреат Нобелівської премії 1997 р. Син робітника та селянки, Фо народився на півночі Італії у маленькому альпійському сільці Сан Джано провінції Варезе, де у ті часи ще побутували деякі форми усної народної творчості, близької за естетикою...