Наш земляк Борис Грінченко (“Сам собі пан”)

Зараз, у наш час, людство не уявляє розвитку суспільства без громадянських свобод: свободи слова, друку, пересування. Розвинуті країни дбають про такий громадський порядок, де кожна людина почувала б себе Людиною, незалежно від віросповідання, кольору шкіри тощо. Звісно, і зараз є люди різної забезпеченності, але цивілізовані суспільства прагнуть надання мінімального людського прожиткового рівня всім громадянам без винятку.

Не так було в Україні в XІX столітті за часів нашого земляка, відомого українського письменника Бориса Грінченка.

Нещодавно я про читав його оповідання “Сам собі пан”. Твір вразив мене своїм незвичним і захоплюючим сюжетом.

Автор, який їхав у вагоні з купою селян, розговорився з ними і почув чудну історію про “пригоди” селянина Данила.

Данило вирішив “панського права добувати” або, як він думав, “щоб сам собі пан був!”

Із чого почати? Як відчути себе справжньою людиною? Данило знайшов собі доступний йому спосіб: поїхати до міста у вагоні не третього класу, де їздять “мужики-мушряки”, а першого – де їздять “пани”.

Купивши дорогий білет, селянин опинився у респектабельному, затишному

купе.

І тут починається найцікавіше. “Пани”, які звикли до свого оточення, дуже здивувались, побачивши мужика-чумачину, який з достойні стю відповідав кондуктору і присутнім. Пани всілякими способами намагались вигнати “мужика”, але той спокійно показував купленого білета. А “пани” – вище “сословіє”, тільки і спромоглися висловити свої погляди, хто тут має їхати: “То ти, а то я! – навчає. – Ти не рівняй, а коли вже сів тут, сиди тихо та чорт зна чого не розказуй”.

“Пани” запалили, запалив люльку і Данило. Виявляється, йому забороняється палити. Чому? “Пани” ж палять! Все одно забороняється. Де це написано? – питає Данило. “Пани” і кондуктор стоять ні в сих ні в тих. Вони навіть і не уявляють, які хибні думки закоренились у їхніх головах.

Приїхавши до міста, Данило вирішив ще раз спробувати ввести в дію формулу “сам собі пан”. Він пішов у дворянське собраніє на концерт. Звичайно, купив білет у перший ряд, але там йому менше пощастило. Незважаючи на білет, лакеї і охоронці виштовхали Данила, а хваталь ний наказав відвести того переночувати в поліцію. Мало того – Данило дізнався про завтрашнє биття “морди”. За що?! “Зроду мене не бито…” – клекоче принижена Данилова гідність.

Відкупившись від солдата, Данило біжить через усе місто на станцію, заскакує у вагон і летить додому.

“Отак я того права добувався… та й не добувся…” – сумно закінчує Данило розповідь. Замість пожаліти, селяни сміялись з нього, а він усе ж наполягає на своєму: не панського права добувався Данило, а все-таки людського.

Знайшовся один сміливець серед десятків тисяч, який почав доступними йому способами добиватися звичайних, природних для людини прав. Але врешті-решт зазнав невдачу, бо все суспільство розділене навпіл. Між цими половинами страшна ідеологічна перепона, з’єднати яку Данило, звісно, не міг. Він тільки показав проблеми, що потребують негайного вирішення. А для цього потрібні наступні роки, а може, й десятиліття, бо ніхто, насправді, Данила не зрозумів – ні “пани”, ні його односельці – селяни. Данило – це поки що провозвісник суспільних зрушень у майбутньому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Наш земляк Борис Грінченко (“Сам собі пан”)

Categories: Шкільні твори

Links