“Горе від розуму” А. С. Грибоєдова. Основні проблеми. Мова комедії
1. Творчий шлях письменника, 2. “Горе від розуму”: історія виникнення й основний зміст. 3. Яскрава, образна мова комедії. 4. Вневременность комедії На жаль! Молчалини блаженствують на світі! А. С. Грибоєдов А. З. Грибоєдов, дипломат, талановитий поет, композитор, увійшов в історію російської літератури як автор єдиної, блискучої комедії “Горе від розуму”. Людина із прекрасним утворенням і геніальним складом розуму, Грибоєдов присвятив своє життя служінню батьківщині, думаючи: “Чим людина просвещеннее, тим корисніше своїй батьківщині”.
Близьке
Уже перші драматургічні досвіди Грибоєдова стали новаторськими: з його допомогою виникло нове для російського театру напрямок – “світської” або “легкої” комедії. У перших, ще незграбних і несміливих досвідах виявилися ідеї й прийоми, які придбають нове звучання в його програмному добутку “Горе від розуму”. Точне виникнення задуму комедії невідомо, однак дослідники творчості відносять його строки до 1816 року. Перші два акти були написані на Кавказі, де письменник перебував у службових справах з 1821 по 1822 рік Основна робота проводилася в Петербурзі (1824), але в наступному році художник знову вертається до своєї комедії, змінюючи деякі сцени й вносячи відсутні елементи в комедію.
Основна тема добутку – зображення дійсності в такому виді, як вона є: розпусність вдач і життєвих підвалин загниваючого дворянства й сумне багато в чому несправедливе положення передової людини, оказавшегося в подібному оточенні. Проблеми, які ставить у добутку автор, дійсно серйозні. Вони стосуються положення російського народу, принципів виховання й утворення, що зжили себе й застаріли, самодержавства й самобутності Росії Багато хто їх їх були підняті й раніше в добутках інших авторів цього часу, але більшість із них так і не одержали свого логічного дозволу. Дія комедії розкриває положення російського дворянства напередодні 1925 року. Судити про це дозволяють реалії, досить точно описані в тексті й стосовні до конкретних історичних дат: 1817 року – утворення комітету, “щоб грамоті ніхто не знав і не вчився”, 1819 року – популярне в декабристському середовищі ланкастерское навчання, 1821 року – “розколи й безвір’я”, у яких обвинувачувалася російська передова професура, а також закордонні події, що відбувалися в період з 1820 по 1823 року.
Протиріччя між героїзмом народу, що раскрились у ході Вітчизняної війни 1812 року, і режимом кріпосництва, що пригноблює й придушує його, червоною лінією проходить через всю тканину добутку. Воно виразилося в зіткненні представника передового утвореного російського дворянства Чацкого й фамусовскогообщества, типового для Росії. Положення, у якому виявився Чацкий, характерно для всієї російської дійсності того часу Незважаючи на існування близьких по ідеології Чацкому людей, головний герой безпомічний і самотній у ворожій для нього середовищу. Новаторство Грибоєдова виявилося в багатьох моментах, зокрема, у новизні основної ідеї, винесеної в заголовок комедії – усе Горе в суспільстві відбувається “від розуму”, тобто “зайвий” освіченості, інтелігентності. Драматург показує в комедії два полярних погляди на життя.
Це точка зору Чацкого, для якого вища цінність, – “розум, що алчет пізнання”, і Фамусова, що вважає, що “ученість – от чуму, ученье – от причина, що нині пущі, чим коли божевільних розвелося людей”. На цьому контрасті будується основна сюжетна лінія комедії – провідні діалоги, сцени, навіть розвиток любовної лінії залежать від поглядів протипоставлених один одному героїв. Розум, дурість, божевілля – пружина для розвитку всього дії.
Яскрава, образна, афористична мова комедії як і раніше робить добуток цікавим для сучасного читача. Немає такого добутку ні в росіянці, ні в закордонній літературі, яке б іскрилося таким достатком крилатих слів і виражень. А. С. Пушкін говорив про майстерність Грибоєдова так: “Про вірші я не говорю: половина – повинна ввійти в прислів’я”. Крилаті фрази не тільки прикрасили текст добутку, органічно вплітаючись у нього й з нього ж випливаючи, але й стали багатством мови російського, пішли “у народ”. Злободенність комедії як і раніше незаперечна.
Молчалини блаженствують на світі. Типові люди зустрічаються й зараз тільки в масках пристойності, з поводженням, що робить їх менш помітними в юрбі, і з новим “лиском”, на який ласі сучасні ж Софії. Кожний персонаж комедії став загальним Про існування подібних образів у реальному житті, на жаль, не доводиться сумніватися. Взяти хоча б Репетилова – бесполезнейший, ненайпотрібніший для суспільства людин, що, однак, прийнятий у нього завдяки своїм блискучим здатностям – умінню “приліпитися” до більше розумної людини й харчуватися його думками й ідеями, псуючи їх і присуджуючи собі їхнє авторство. Недарма в його вуста вкладена фраза, що стала крилатої: “Так, розумний людина не може бути не шахраєм”.
“Горе від розуму” з’явилося найбільшим добутком подібної користі для своїх сучасників. Дотепер його образи живі, герої й теми існують пліч-о-пліч із реальністю. Часом страшно стає заглядати в майбутнє – проходять століття, переміняються покоління, але грибоедовская комедія продовжує залишатися, адже думка людська й людські судження багато в чому консервативні.
А судді хто? Беззмінні Фамусови й Молчалини. Чацкие? Їх предосить, але вони займають всі те ж місце, що й кілька сторіч назад. Вони можуть критикувати, цілком вірно й обгрунтовано, можуть лаяти закостенілі й ветхі, але без того не менш вульгарні суспільні умови.
Але далі критики справа звичайно не просувається, і вихід залишається тільки один: подібно головному персонажу комедії бігти Геть із Москви! Сюди Я більше не їздець. Біжу, не оглянуся, Піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок”. Позачасовий твір Грибоєдова залишиться таким не тільки в силу його особливої гостроти й актуальності, але й завдяки блискучому образному ряду, накладається прекрасно на сучасне суспільство: Ну бал! Ну Фамусов!
Умів гостей назвати! Якісь виродки з того світла, И ніс ким говорити, і не з ким танцюватися
(2 votes, average: 2.50 out of 5)