Герой і антигерой комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

Комедія А. С. Грибоєдова “Горе від розуму” – видатний добуток росіянці літіратури XIX століття. На жаль, нам не звестно, коли точно почалася робота над комедією. Дослідники називають і 1816, і 1813, і 1821 роки. Документально відомо лише час, коли робота над добутком була закінчена: це 1824 рік Але точне датування п’єси важливе тільки вченим, а читачеві необхідно знати епоху створення добутку й историческую ситуацію в країні в той момент.

А виходить, головним є те, що комідия створювалася в ті часи, коли молодие люди типу Чацкого (головного

героя) ратували за відновлення суспільства. У монологах і репліках героя, у всіх нього поступках виразилося те, що важливіше всього було для майбутніх декабристів: дух вольности, вільного життя, відчуття, що “вольнее всякий дихає”. Воля личности – от основний мотив комедії Грибоєдова.

Тому тих людей, які стремились до волі від ветхих передставлений про любов, шлюб, честі, службі, сенсі життя, можна по достоїнству накликати героями свого часу, адже вони вважали, що боротьба за справедливість – їхній моральний борг. Комедія “Горе від розуму” побудована так, що про “століття нинішньому”, про ідеї

социаль але-політичних перетворень говорит лише Чацкий. Він той “нова людина”, що несе в собі “дух часу”, ідею життя, мета якої – воля Слід зазначити, що Чацкий самотно у своїй боротьбі. Але Грибоєдов дає зрозуміти читачеві, що в головного героя є единомишленники, наприклад двоюрідний брат Скалозуба, що зненацька залишив службу, коли “чин випливав йому”. Чацкий і його однодумці прагнуть до “искусствам творчим, високим і пречервоних”, мріють вперить у науки “розум, що алчет пізнань”, жадають “піднесенийний любові”.

Прагнення Чацкого – служити батьківщині, “справі, а не особам”. Він ненавидить все вульгарне, у тому числі рабское преклоніння перед всім иностранним, догідництво, низькопоклонство. Переконання героя не завжди висловлюються їм прямо. Щоб обійти цензуру, Грибоедов часто дозволяє героєві лише намекнути на що-небудь. В образі Чацкого відбиті риси декабриста епохи 1816-1818 років.

У цей час російський громадянин передових переконань не прагнув до активного революционной діяльності, до скинення Монархії й тому подібному. Колись всіго, він бажав виконати свій борг перед Батьківщиною й чесно служити йому. Іменале тому за три роки до описаних у домедии подій Чацкий, “обливаючись слезамі”, розстався із Софією й відправився в Петербург.

Тому ж і обірвалася блискуче почата кар’єра: “Служити б рад, прислужуватися нудно”. Але государству, виявляється, не потрібно самоотверженное служіння – воно вимагає прислуживания. У тоталітарній державі впрос: “Служити або не служити, жити в селі або подорожувати” – виходит за рамки проблеми особистої волі. Особисте життя громадянина невіддільне від його політичних переконань, і стремление жити по-своєму, всупереч нормі, уже саме по собі є виклик. Що ж бачить навколо себе Чацкий?

Массу людей, які шукають лише чинів, крестов, “грошей, щоб пожити”, не любові, а вигідного одруження. Їхній ідеал – “розуміренность і акуратність”, їхня мрія – “забрати всі книги б так спалити”. Грибоедов, вірний життєвій правді, показав тяжку долю молодої прогресивної людини в цьому суспільстві.

Оточення мстить Чацкому за правду, за спробу навалити звичний уклад життя. Герой, наділений темпераментом борця, активно протистоїть фамусовскому обществу. Але чи бачить він свого реального супротивника, коли викриває Фамусова, Скалозуба, світську юрбу?

Поки головний герой комедії Грибоедова “Горе від розуму” подорожував, общесту мінялося. Воно не просто з облегчениїм верталося до турбот і радостей мирного життя, воно виробляло “зпротивляемость” тим що зріє переменам, які загрожували розтрощити цю мирную життя. І от у суспільстві з’являються й твердо прокладають собі дорогу Молчалини. Чацкий не здатний поставитися до них і їх “талантам” всерйоз. А тим часом це “жалчайшее созданье” не так вуж мізерно.

За час відсутності Чацкого Молчалин зайняв його місце в серце Зфьи, саме він – щасливий суперник головного героя. Розум, хитрість, спритність Молчалина, уміння знайти ключ до кожному влиятельному людині, абсолютна беспринципность – от визначальні якості цього героя, якості, що роблять його антигероем комедії, супротивником Чацкого. Молчалин став загальним прозначення вульгарності й лакейства. “Всігда навшпиньках і не багатий словами”, він зумів завоювати прихильність сильних миру цього тим, що не смів вимовити свого судження вголос.

На мій погляд, дуже цікаво сравнитка Фамусова, Скалозуба, князя Тугоуховского й Молчалина. Який межа їхніх мріянь? Для Фамусова, мабуть, вдало видати дочку заміж, так пари орденів підлогичить, не більше того.

Скалозуб теж на багато чого не претендує: “Мені тільки б дісталося в генерали”. Князь Тугоуховский давно на посилках у дружини, йому хочется, імовірно, тільки одного: залишили б його в спокої… Молчалин малим не задовольниться.

За три роки відсутності Чацкого він добився блискучих успіхів. Безвісний, безродний тверской міщанин, він став секретарем московського “туза”, одержав три нагороди, чин асессора, що дає право на потомствене дворянство, став возлюбленним і таємним нареченим Софії. Незаменим у фамусовском будинку, незамінний у суспільстві: Таммоськувовремяпогладит, Тутвпорукарточкувотрет… Хіба зупиниться Молчалин на досягнутом? Зрозуміло, немає.

Расчетливо й холодно набирає він силу. Уже він-те не потерпить на своєму шляху Чацкого – безумного мрійника, ниспровергателя основ! Молчалин страшний саме своєї глубочайшей аморальністю: той, хто готов винести будь-які приниження в боротьбі за владу, багатство, силу, дорвавшись до бажаних вершин, буде не тільки унижати, але й знищувати. Саме Молчалини, ідеал яких “і награжденья брати, і весело пожити”, дійти “до ступенів відомих”, стануть у найближчому майбутньому (після повстання декабристів) володарями суспільства. На них буде опиратися нова влада, тому що вони слухняні, тому що вище всього влада цінує саме їх “таланти” – “помірнийность і акуратність”.

Молчалин – чолостоліття структури, його безбідна істотавание можливо лише в чітко налагодженийном державному механізмі. І він зробить все можливе, щоб не допустить розладу цього механізму, тим більше його руйнування. Тому з такий легкостью навколишні підхопили плітку Софії про божевілля Чацкого. От парадокс: єдина розсудлива людина оголошена безумцем! Але це легко пояснити, тому що Чацкий-Божевільний суспільству не страшний.

Суспільству зручно приписати всі доводи, що викривають, Чацкого його божевіллю. Такий герой і фамусовское суспільство несумісні, вони живуть як би в різних вимірах. Світло бачить у ньому божевільного, шануючи себе розумним, нормальним. Чацкий же, донечно, свій мир, свої переконання считаетнормой і в навколишнім бачить лише средоточие пороків: …Изогнятотвийдетневредим, Ктосвамиденьпробитьуспеем-Подишитвоздухомодним, Ивнем рассудокуцелеет…

“Так! Протверезився я сповна!” – восклицает Чацкий наприкінці комедії.

Що ж це: поражение або прозріння? Так, фінал цього добутку далеко не веселий, але прав Гончарів “, що сказав про фінал так: “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар качеством сили свіжої”. Після скандалу в будинку Фамусових Чацкий їде. Його від’їзд – це форма протесту, хоча й пасивна. Таким образом, він залишив торжествуючого Молчалина, що тепер буде із ще більший обережністю прокладати собі дорогу до влади, багатству, славі.

Однак Молчалина не можна назвати победителем, тому що Чацкий залишився моральале вище. Подальші скитания героя не зображені в комедії, але, на мій погляд, його доля вирішена. Швидше за все Чацкий виявився серед тих, хто вийшов 14 грудня на Сенатську площу. Потім разом з усіма, що приймали участь у змові, повернувся з посилання тільки после смерті Миколи в 1856 році, якщо, донечно, не загинув у день повстання.

Цікаво, що через піввіку після створення “Горе від розуму”, в 80-е роки, М. Е. Салтиков-Щедрін знову вивів прораз Молчалина в нарисі “Добродії Молчалини”. Соціально орієнтований художник не випадково звернувся до цього літературного героя. Він побачив у ньому одну з найстрашніших фігур російського суспільства. У нарисі Щедріна Молчалин з’являється вже вельможею, що домігся “ступенів відомих”.

Він зміг приспособиться до російського життя й пройшов по ній, досягши наприкінці шляху бажаних вершин (“Піднявся, принижуючись”, – пісал про нього К. Полевой). Дивно, що й зараз неможливо равнодушно читати “Горе від розуму”. Грибоедову (може бути, уперше в російській літературі) удалося створити действительно реалістичний образ покладительного героя, героя свого часу.

І важко представити, що стало б з нашим суспільством, якби в ньому не було б таких людей, як Чацкий, адже саме їм ми зобов’язані своїм утворенням, інтелектом, волі – загалом, всім, чого ми досягли. Адже саме Чацкие прагнуть до кращого й вірять, що це проміньшиї можна досягти, лише протестуючи проти застарілих, закостенілих принципов, що розкладають суспільство


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Герой і антигерой комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

Categories: Твори з української літератури

Links