Головна тема в казках “Премудрий пискарь” і “Дикий поміщик”
М. Е. Салтиков-Щедрін – великий російський сатирик, революціонер-демократ, соратник Чернишевського й Некрасова. Своєю зброєю проти суспільного зла й соціальної несправедливості він обрав сатиру, продовживши й розвивши в нових історичних умовах традиції Фонвізіна й Гоголя. Різні сторони російської дійсності піддає сатирик осуду й осміянню: в “Історії одного міста” – це викриття тупої й самовдоволеної адміністрації, аж до самих самодержців; в “Панах Головлевих” – сатиричне зображення “дворянських гнізд”,, що породжують
Особливе місце у Творчості Салтикова-Щедріна займають казки з їхніми алегоричними образами, у яких автор зумів сказати про російське суспільство шістдесятих-восьми-десятих років дев’ятнадцятого століття більше, ніж історики того років. Чернишевський затверджував: “Ні в кого з попередньому Щедріну письменників картини нашого побуту не рисувалися фарбами більше похмурими. Ніхто не карав наших власних
Салтиков-Щедрін пише “казки” “для дітей неабиякого віку”, тобто для дорослого читача, якому треба відкрити ока на життя. Казка по простоті своєї форми доступна будь-якому, навіть недосвідченому читачеві, і тому особливо небезпечна для “верхів”. Недарма цензор Лебедєв доносив: “Намір г. С. видати деякі свої казки окремими брошурами більш ніж дивно. Те, що г. С. називає казками, зовсім не відповідає своїй назві; його казки – це та ж сатира, і сатира їдка, тенденційна, більш-менш спрямована проти суспільного й політичного нашого пристрою”.
Основна проблема казок – взаємини визискувачів і експлуатованих. У казках дана сатира на царську Росію: на чиновництво, на бюрократів, на поміщиків. Перед читачем проходять образи правителів Росії (“Ведмідь на воєводстві”, ” Орел-Меценат”), визискувачів і експлуатованих (“Дикий поміщик”, “Як один мужик двох генералів прокормив”), обивателів (“Премудрий піскар”, “Вяленая вобла” і інші).
Казка “Дикий поміщик” спрямована проти всього суспільного лада, заснованого на експлуатації, і антинародного по своїй сутності. Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говорить про реальні події сучасної йому життя. Хоча дія відбувається в “деякому царстві, деякій державі”, на сторінках казки зображений цілком конкретний образ російського поміщика. Весь зміст його існування зводиться до того, щоб “поніжити своє тіло біле, пухке, розсипчасте”. Він живе за рахунок
Своїх мужиків, але ненавидить їх, боїться, не виносить їх “холопьего духу”. Себе він уважає щирим представником Російської держави, опорою його, пишається тим, що він потомствений російський дворянин, князь Урус-Кучум-Кильдибаев. Він радується, коли якимось вихром полов’яним віднесло невідомо куди всіх мужиків, і повітря стало в його володіннях чистий-пречистий. Але зникли мужики, і наступив голод такий, що в місті “…на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна”. А сам поміщик зовсім здичавів: “Весь він, з голови до ніг, обростив волоссями… а ноги в нього зробилися, як залізні. Сякатися вуж він давно перестав, ходив же усе більше рачки. Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки…”. Щоб не вмерти з голоду, коли був з’їдений останній пряник, російський дворянин став полювати: помітить зайця – “немов стріла зіскочить із дерева, вцепится у свій видобуток, розірве її нігтями, так так з усіма нутрощами, навіть зі шкірою, з’їсть”.
Здичавіння поміщика свідчить про те, що без допомоги “мужика” йому не прожити. Адже недарма, як тільки “рій мужиків” відловили й оселили на місце, “запахло в тім повіті половою й овчиною; на базарі з’явилися борошно й м’ясо, і живність усяка, а податей в один день надійшло стільки, що скарбник, побачивши таку купу грошей, тільки сплеснув руками від подиву…”
Якщо ми зіставимо відомі народні казки про пана й мужика з казками Салтикова-Щедріна, наприклад з “Диким поміщиком”, те побачимо, що образ поміщика в щедринских казках дуже близький до народних казок. Але щедринские мужики відрізняються від казкових. У народних казках мужик тямущий, спритний, спритний, перемагає дурного пана. А в “Дикому поміщику” виникає збірний образ трудівників, годувальників країни й у той же час мучеників-страждальців, звучить їх “слізна молитва сирітська”: “Господи, легше нам пропасти й з дітьми малими, ніж все життя так томитися!” Так, видозмінюючи народну казку, письменник засуджує довготерпіння народне, і казки його звучать як заклик піднятися на боротьбу, отрешиться від рабського світогляду
Багато казок Салтикова-Щедріна присвячені викриттю обивательщини. Одна з найбільш гострих – “Премудрий піскар”. Піскар був “помірним і ліберальним”. Папенька навчив його “мудрості життя”: ні в що не втручатися, берегти себе. Тепер сидить все життя у своїй норі й тремтить, як би не догодити в юшку або не виявитися в пащі щуки. Прожив він так більше ста років і все тремтів, а коли прийшов час умирати, то й умираючи – тремтів. І виявилося, що нічого гарного він у житті не зробив, і ніхто не пам’ятає його й не знається
Політична спрямованість сатири Салтикова-Щедріна зажадала нових художніх форм. Щоб обійти цензурні перешкоди, сатирик повинен був звернутися до іносказань, натякам, до “езопової мови”. Так, у казці “Дикий поміщик”, оповідаючи про події “у деякому царстві, у деякій державі”, автор називає газету “Звістка”, згадує актора Садовского, і читач відразу довідається Росію середини XIX століття. А в “Премудрому піскарі” виведений образ дрібної, жалюгідної рибешки, безпомічної й боягузливої. Вона як не можна краще характеризує тремтячого обивателя. Щедрін приписує рибі людські властивості й разом з тим показує, що й людині можуть бути властиві “риб’ячі” риси. Зміст цієї алегорії розкривається в словах автора: “Неправильно думають ті, хто думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норі й тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі”.
Салтиков-Щедрін до кінця свого життя залишився вірний ідеям своїх друзів за духом: Чернишевського, Добролюбова, Некрасова. Значення творчості М. Е. Салтикова-Щедріна тим більше велико, що в роки найтяжкої реакції він майже на самоті продовжував прогресивні ідейні традиції шістдесятих років
(1 votes, average: 5.00 out of 5)