Глібов Леонід Іванович Цікавий

Раз край дороги Влас копиці волочив.
Вродило сіно – весело й робилось…
От як надвечір сонечко схилилось,
Мій Влас полуднувати сів.
Глядить – щось їде по дорозі…
Йому й байдуже, хто на возі…
Коли зближається – аж то Кіндрат,
Всесвітній кум і сват.
– Здоров, Кіндрате! – Влас гукає.-
Куди се бог носив?
– А на базар пашню возив,-
Кіндрат йому мовляє.
– Що ж,- Влас пита,- чи справивсь молодцем?
– А бач, вертаюсь порожнем…
Та що балакать нам про теє…
Ось попитай, що бачив

я!
І, матінко моя!
Я бачив в городі такеє,
Що тільки в казці розказать.
Дивлюся – люди аж кишать…
Що, думаю, за чудасія?!
Покинув віз коло Гордія,
А сам побіг, щоб поглядіть…
Всі кажуть: треба заплатить.
Віддав я копу – ніде дітись…
Та вже ж було на що й дивитись:
Яких я бачив там звірюк,
Довготелесих та страшних гадюк,
Комашечок… А овечата?
Подивишся – аж сміх бере:
Такі малесенькі, як кошенята…
Хоч німець грошики й дере,
Та вже ж і диво, пане-брате!
– А бачив бугая, Кіндрате? –
Питає Влас,- учора був
У городі наш титар…

З ним їздив і Микола-писар…
Од них я чув,
Що є бугай над бугаями,
Неначе добрий віз з снопами…
– Який бугай? Я бугая
Не вгледів якось, пане-брате…
– Овва! Такий же ти, Кіндрате!

Таких Кіндратів бачив я,-
Уміють добре прибрехати…
Та цур їм! – лучче не чіпати…

1859.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Цікавий