Танки йдуть в атаку

Представте, танки йдуть в атаку. Скажено обертаються гусениці, загрозливо нишпорять стовбури знарядь, відшукуючи мету. Здається, ніщо не може зупинити цю сталеву лавину. Тим більше, що на позиціях супротивника не видно ні танків, ні знарядь. Тільки кілька бронеавтомобілів, схоже, що взагалі не мають ніякої зброї, перебувають під маскувальними мережами

Але що це? Дах однієї із бронемашин починає повільно підніматися. Виявляється, під нею змонтовані невеликі протитанкові керовані ракети – Птури. Мить – і ракети спрямовуються, немов вогненні

джмелі, до ворожих бойових машин. От один з танків, помітивши небезпеку, намагається увернутися. Але й керована ракета міняє курс. Зустріч стає невідворотною…

Так діють у бої ракетні винищувачі танків, створені на базі бронемашин. ПТУР звичайно має бойову частину кумулятивної дії. Пускова установка разом з апаратурою керування ракетою плюс одна або кілька ракет, а також апаратура перевірки й обслуговування становлять протитанковий ракетний комплекс (ПТРК).

Ще наприкінці другої світової війни в Німеччині затіяли пропасну метушню по створенню керованих протитанкових ракет. Найбільш відпрацьованої

з них була, мабуть, “Роткеппхен” – (“Червона шапочка”). Вона, по суті, являла собою невеликий, довжиною менш метра й масою близько 9 кг, реактивний літак. Команди на ракету передавалися по тонким проводам. “Червона шапочка” виявилася погано керованої, і їй так і не вдалося “понюхати пороху”. Однак сама ідея створення протитанкової керованої ракети була вірною. І в післявоєнний період у різних країнах стали з’являтися зразки такої зброї. Маленькі, але грізні ракети запускалися з переносних установок, з армійських автомобілів і, звичайно ж, із броньових машин

В 60-е рр. однієї з найпоширеніших на Заході ракет стала французька SS-11 (її назва утворена від слів sol – sol, що означає клас ракети “земля – земля”). Ця ПТУР була спеціально розроблена для запуску з бойових машин. Пускові установки для неї створювалися на базі гусеничного бронетранспортера “Гочкис”, колісного броньовика “Панар” AML-90 інших машин. При довжині 1,17 м ракета мела масу 29 кг. Дальність стрілянини перевищувала 3 км. Кумулятивний снаряд пробивав броньову плиту товщиною вполметра.

Потрібно сказати, що спочатку військові кола Заходу були в захваті від Птуров. Їх проголошували чи ледве не ідеальною протитанковою зброєю. Гарячого голови вже пророкували швидкий і неминучий захід бронетанкових військ. Ще б! На полігонних стрілянинах імовірність влучення Птура в мету становила 70…90% – результат фантастичний для звичайного артилерійського снаряда. Однак незабаром іноземним фахівцям стало ясно, що Птури, як і всяка інша зброя, має не тільки сильні, але й слабкі сторони. Насамперед, виявилося, що в реальному бої влучність Птуров значно нижче, ніж на полігоні. Справа в тому, що всі протитанкові ракети того часу управлялися вручну по проводам. При цьому швидкість польоту ракети була не занадто високою – 80…100 м/с. Інакше оператор не встигав би керувати. Тому поки ПТУР досягала мети, вилученої, скажемо, на 2 км, проходило 25…30 с. И все це час по операторі супротивник може вести вогонь. Найменше тремтіння руки оператора-навідника передається на ПТУР як наказ: “вправо” або “уліво”, “нагору” або “долілиць”. Оператор – жива людина. Як же отут часом не мерзнути руці!

И конструктори прийнялися за вдосконалення Птуров. Ракети другого покоління мають уже більшу швидкість польоту й напівавтоматичну систему керування. У ній для спостереження за польотом використовується спеціальний інфрачервоний прилад. Сигнали з його подаються на електронний обчислювальний пристрій, що виробляє команди для втримання ракети на лінії візування. Ці команди по проводам передаються автоматично на ракету. Завдання оператора зводиться до одному: не упустити танк із поля зору візира. Зрозуміло, що при такій системі операторові працювати простіше, і до того ж його реакція впливає на снаряд. У результаті точність стрілянини підвищується. У США до Птурам другого покоління ставиться ракета TOW. Кумулятивна бойова частина пробиває півметрову броню. В останнього варіанта ракети дальність збільшена з 3000 до 3750 м.

З 1979 р. у війська надходить самохідна пускова установка ПТУР TOW. Вона одержала позначення М-901 і створена на базі бронетранспортера М-1 13А1. Установка має висувну обертову платформу із двома напрямними. Між ними перебуває інфрачервона апаратура. Для перезарядження платформа нахиляється убік корми, де є люк. Боєкомплект, що возиться – 12 ракет. Час перезарядження – 30…40 с. Екіпаж – 4 чоловік. Іноземні фахівці вважають недоліком машини більшу висоту 3,25 м і слабке бронювання

Сьогодні конструкторами Заходу розроблений ряд зразків ПТУР третього покоління. Ці ракети мають більше доконані системи наведення, більше високу швидкість польоту, зменшені габарити й масу. Напівактивні голівки самонаведення й підсвічування мети променем лазера підвищують їх бойову ефективність

Що стосується Радянської Армії, то в нас є в достатній кількості всі необхідні типи протитанкових ракет. Нашими фахівцями були створені самохідні протитанкові ракетні комплекси на базі бронемашин БРДМ. Протитанковими ракетами збройна також бойова машина піхоти й бойова машина десанту (БМД). Це потужна протитанкова зброя перебуває в руках людей, умілих, мужніх, гаряче люблячу свою соціалістичну Батьківщину. Там, де вони зайняли позицію, танкам супротивника не пройти

“Вихор”

Протитанковий керований снаряд

Тульське КБП

У комплект озброєння ударних вертольотів _Ка-50_ і _Ка-52_, а також штурмовиків _Су-25Т_ і Су-25ТМ входить протитанковий ракетний комплекс “Вихор”, створений наприкінці 80-х років у тульському КБП під керівництвом А. Шипунова. Комплекс здатний ефективно вражати як наземні, так і повітряні цілі, що летять зі швидкістю до 800 км/ч. Висока надзвукова швидкість ракети сприяє зниженню уразливості вертольота під час атаки й дозволяє в одному заході вразити кілька мет. Дистанцію 4 км ракета пролітає за 9 с. Для порівняння: найбільш потужна американська вертолітна протитанкова ракета FGN-114K “Хеллфайр” має дозвуковую швидкість і покриває цю відстань за 15 з.

Ракета виконана за аеродинамічною схемою “утоку” зі складним крилом (чотири поверхні кільцеподібної форми) і складним ПГО. Її наведення здійснюється за допомогою вседобового автоматичного прицільного комплексу. При наближенні до району знаходження мети, координати якої заздалегідь заведені в БЦВМ вертольота, на відстані приблизно 12 км автоматично включається режим телевізійного сканування місцевості. Виявивши зображення мети на телевізійному екрані, льотчик направляє вертоліт у її сторону, потім обрамляє мета сіткою прицілу й натискає кнопку автоматичного спостереження. Приціл переходить на автоматичний супровід мети, а по досягненні дозволеної дальності робить пуск ракети. Імовірність знищення малорозмірної рухливої мети класу “танк” ракетою “Вихор” – 80%.

Зберігання, транспортування й застосування ракети здійснюються з використанням транспортно-пускового контейнера (довжина – 2870 мм і діаметр – 152 мм), що забезпечує безрегламентне складування ПТУР протягом 10 років. Штурмові вертольоти Ка-50 і Ка-52 можуть нести до 12 ракет “Вихор” на чотирьох поворотні у вертикальній площині (на кут 10 град.) пілонах під крилом

Тандемная БЧ масою близько 6 кг здатна пробити броню (у тому числі активну) найсучасніших закордонних танків з будь-яких ракурсів. Максимальна бронепробиваемость – 1000мм.

ПТУР “Хеллфайр” – основне озброєння вертольота AH-64A – має максимальну дальність пуску 6000 м при приблизно однаковій з російської ПТУР бронепробиваемости – 900 мм.

Удосконалений варіант комплексу ” Шквал-М” з ракетою, що має збільшену дальність пуску й підвищену бронепробиваемость, що забезпечує поразка комбінованих бойових перешкод перспективних танків. Оптико-телевізійний прицільний комплекс ” Шквал-М” здійснює автоматичний пошук і впізнавання мети з наступним захопленням, супроводом і виконанням атаки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Танки йдуть в атаку

Categories: Нові твори

Links