Гарольд Пінтер
Гарольд Пінтер (нар. 1930 р.)
Г. Пінтер – драматург, поет, актор, кіносценарист, кінокритик, театральний режисер, політичний активіст та памфлетист, він активно заявив про себе, починаючи з 1957 року як в Англії, так і в Європі.
Народився Гарольд Пінтер 10 жовтня 1930 року в північно-східній частині Лондона і був єдиною дитиною в родині. Під час навчання в школі “Хакні Даунс” потрапив у групу інтелектуально розвинених, енергійних однокласників та викладачів, які захоплювалися театром та поділяли антифашистські погляди.
Після закінчення
Наприкінці
Першу п’єсу молодого автора – “Кімната” – поставили у травні 1957 року студенти факультету драми Брістольського університету.
Нині Г. Пінтер став одним із найкращих драматургів англомовного світу XX ст. Вважають, що він став засновником нового драматичного стилю, відомий під назвою “комедія загрози”, а театри, які його сповідують, визначали терміном “пінтереск” (поєднання слів Пінтер і гротеск). Пінтереск – театри також часто визначали іншим популярним терміном – “театр абсурду”. Там ставили п’єси самого автора та його послідовників, у яких зіштовхнулися персонажі, котрі були (а, можливо, і не були) уособленням страхів та невпевненості.
Загалом Пінтер написав 32 п’єси – від першої “Кімнати”, написаної ще 1957 року, до останньої, створеної 2000 року, “Спогади про речі, що минули”. Серед його найвідоміших п’єс – “Сторож” (1960), “Колекція” (1962), “Коханець” (1963), “Повернення додому” (1965), “Зрадництво” (1978). Г. Пінтер говорив: “Я не знаю, як музика може впливати на творчість, але для мене неймовірно велике значення мають джаз та класична музика. Я весь час відчуваю дух музики під час написання своїх творів”.
Театральні критики поділили його творчість на три великі періоди:
– ранній (60-ті роки) – критичний та саркастичний;
– середній (70-ті роки) – ліричний;
– останній (90-ті роки) – політизований.
Остання п’єса кінокритика – “Спогад про минуле” була написана в 2000 році. Вистава за цим твором поставлена в лондонському Національному театрі.
У 2003 році драматург видав збірку поезій “Війна”, в якій засудив іраксько-американський збройний конфлікт. Збірка була удостоєна поетичної нагороди імені Вілфреда Олена.
Серед найвідоміших поезій Гарольда Пінтера став вірш “Привид”.
На горлі пальці чув м’які –
Здавалось, душить хтось мене.
Чув губи млосні і тверді –
Здавалося, цілує хтось мене.
Кістки життя мого аж тріскали,
Я ж в очі зазирнув мигцем
Здивовано – його лице
Таке ж солодке і зловіще.
Він не сміявся і не плакав –
Широкі очі, шкіра біла.
Я не сміявся і не плакав –
Лише щоки його торкнувся.
(переклад Івана Андрусика і Катерини Борисенко).
Гарольд Пінтер неодноразово з’являвся на кіноекрані як актор. Він також написав 24 кіносценарії, 17 із яких екранізовані. Політика та міжлюдські конфлікти в умовах класового суспільства – це провідні мотиви кращих його кінотворів: “Нещасний випадок”, “Посередник”, “Меморандум Квіллера”, “Спека дня”, “Комфорт чужинців”, “Залишки дня”, “Пожирач гарбузів”, “Зрада”.
Навесні 2005 року 74-літній письменник оголосив про те, що більше не має наміру писати п’єси, однак продовжуватиме працювати в інших жанрах, передусім у поезії.
Критики зазначали, що Г. Пінтер умів неперевершено сприймати, аналізувати та переробляти у своїх творах буденну людську балаканину, яку підносив до поетичних висот, демонстрував нездатність людей порозумітися через надмірне базікання, сказати одне одному найголовніше. З іншого боку, автор вклав ніби в банальні речення своїх героїв глибокі філософські значення. Як сказав один британський критик, “у п’єсах Пінтера змальована найбільша боротьба XX століття – між примітивною люттю, з одного боку, та ліберальною великодушністю – з іншого”.
У 2005 році шведська королівська академія наук оголосила Гарольда Пінтера Нобелівським лауреатом. Премія стала вінцем його письменницької діяльності. Загалом він мав одну з найбільших у світі “колекцій” з різноманітних літературних нагород, зокрема Шекспірівської премії за літературну діяльність (Гамбург), Європейської літературної нагороди (Відень), нагороди Піранделло (Палермо), Британської літературної премії ім.. Девіза Коєна, премії ім. Лоуренса Олів’є та Мольєрівської нагороди за внесок у драматургію. У себе на батьківщині письменник ще 1966 року був нагороджений Орденом Британської Імперії, а кілька років тому королева Єлизавета II надала йому лицарський титул, від якого той відмовився. Пінтер номінувався на “Оскара” за сценарій кінострічки “Жінка французького лейтенанта” (1981).
Також у листопаді 2005 року його було нагороджено золотою медаллю європейського товариства імені Франца Кафки.
У Росії драматургічна творчість Пінтера стала відомою в 90-ті роки за постановками Володимира Мирзоєва, Юрія Бутусова та Юрія Погребничко.
– застосування нового драматичного стилю – “комедії загрози”;
– персонажі – носії уособлення страху та невпевненості;
– піднесення процесу людського спілкування до поетичних висот;
– незначна кількість діючих персонажів (2 або 3);
– використання підтексту;
– простота фабули.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)