Философско-эстетические погляди Флобера
Гюстав Флобер (1821-1880) – сполучна ланка між бальзаківським етапів реалізму першої половини XIX в., реалізму, що вийшов з надр романтизму й піднявся на принципово новий щабель в эстетическом освоєнні дійсності, і етапом так званого натуралізму, представленим у другій половині XIX в. Э. Золя і його школою. Уже в отроцтві з усією очевидністю проявляється головна особливість світосприймання Флобера, що визначила згодом пафос і спрямованість усього його Творчості. “Яка ненависть до всякої вульгарності! Які пориви до всього високого!” – згадує
“Дві речі підтримують мене – любов до Літератури й ненависть до Буржуа”,- скаже він уже в пізні роки, немов би затверджуючи непорушну сталість головних устремлінь і почуттів всього свого життя. Ненависть до вульгарності, постійна, невигубна, всі усиливающаяся з роками, розповсюджувана на всі сфери суспільного й приватного життя буржуа – істоти жадібного й егоїстичного, жорстокого й боягузливого, бездарного й бездуховногосвою головну мету Флобер і бачить у тім, щоб захистити “інтереси духу”, відгородити літературу від тлетворного впливу буржуазії. Звідси,
Там часом холоднувато… зате зірки світять яскравіше й не чуєш дурнів”. Однак бажане самітництво в піднебессі не вдається Флоберові: “цвяхи чобіт” тягнуть його “назад до землі”. Своїми добутками художник-реаліст незмінно виявляється утягненим у рішення злободенних проблем сучасності. В естетиці Флобера слід особливо зазначити надзвичайно високу вимогливість до досконалості стилю добутку, що була “теперішньою хворобою” письменника, “истощавшей його й останавливающей його роботу” (Э. Золя).
Критики називали Флобера “фанатиком стилю”. Для Флобера “стиль – це спосіб мислити”, Мова – основа, першоелемент художньої форми, невіддільної від самої суті добутку: “Форма – сама суть думки, як думка – душу форми, її життя”.”Час Краси минуло”,- пише Флобер, итожа своє вивчення сучасності. Реальний мир, з яким тепер має справа художник,- мир “кольорів цвілі”. Саме цей мир і повинен стати предметом зображення в сьогоднішнім мистецтві, покликаному – як і в часи Бальзака – “досліджувати” сучасність, виявляючи її закономірності й наділяючи їх у типові форми. Перший добуток, що відбив світорозуміння й эстетические принципи зрілого Флобера,- роман “Мадам Бовари” (1856), якому письменник віддає п’ять років напруженого, мучительнейшего праці. “Провінційні вдачі” – такий підзаголовок роману