Своєрідність об’єктивного методу Флобера й роман “Пані Бовари”

У дусі часу він уважав, що матеріал для мистецтва містите “у всім і скрізь”, немає більше заборонних, непоетичних тим. Зображувати мир треба “усе більше й більше наближатися до науки”. Наука ж Припускає, з одного боку, неупередженість зображення, а з іншого боку – глибину дослідження й широту. Тому” письменник, по думці Флобера, “повинен бути співзвучний всьому й” усім, якщо він хоче розуміти й описувати”. Ли-тература, як і наука, повинна стати не дидактичної, а наочної

Під наочністю мистецтва він розумів новий принцип

відбиття миру, що він сам назвав об’єктивним. Об’єктивна картина у творі Флобера – це не фотографія миру, але осмислене автором, творчо перероблене його відтворення, що стимулює сприйняття читача. При цьому у відповідності зі своїми принципами мистецтва нової епохи письменник прагне уникати драматичних ефектів і випадків; він мріє створити “книгу ні про що, книгу без зовнішньої прив’язі, що трималася б сама собою, внутрішньою силою свого стилю, як земля, нічим не підтримувана, тримається в повітрі, – книгу, що майже не мала б сюжету або, щонайменше, у якій сюжет, якщо можливо, був би пошти не бачимо”.

Зміст

такої книги, у якій буде “описане повсякденне життя, як Історія або епопея”, може бути розкрито, по думці автора, за допомогою майстерної композиції й іронії, створюваних співвідношенням зображених картин. Щоб витягти поезію з повсякденних характерів, Флобер висував особливі вимоги до правдивості в зображенні зв’язків” особистості й обставин. Тут починав діяти той фатальний закон, що він почерпнув з філософії Спинози. Вірність психології, по Флоберові,- одне з основних завдань мистецтва. Прагнення до досконалості форми у Флобера – це не формалізм, а бажання створити гармонічне “добуток, що відіб’є мир і змусить задуматися про його сутності, що не тільки лежить на поверхні, але й схованої, виворітної

Наполягаючи на праві художника звертатися до самих вульгарних і тривіальних сюжетів, Флобер говорив: “Поезія, подібно сонцю, змушує й гнойову купу відливати золотом”. Саме це й відбувається в “Мадам Бовари”. Піднята на найвищий рівень правдивого аналітичного мистецтва банальна історія дружини-перелюбниці знаходить у романі несподівану, на перший погляд, ідейно-філософську глибину й справжню эстетическую значимість. Перед зірким оком письменника-реаліста Емма Бовари, залишаючись героїнею буржуазного адюльтеру, розкривається як особистість трагічна, питавшаяся повстати проти ненависної вульгарності, але зрештою поглинена нею. Образ героїні внутрішньо суперечливий

Неоднозначно й авторське відношення до неї. Занурена в трясовину обивательського буття, Емма прагне вирватися з її. Вирватися силою любові – єдиного почуття, що (в уяві героїні) може підняти неї над обридлим сірим миром. Тому вона, не замислюючись, приймає речення Шарля й стає його дружиною. Тому ж, обманувшись у чоловіку, вона, немов у вир, кидається в объятья Родольфа, а потім, важко переживши

Зраду коханця, зі знову, що відродилася надією, і пристрастю віддається Леонові. Однак скрізь Емму як доля переслідує жорстоке розчарування Незадоволеність обивательським існуванням у світі затишно, що влаштувалися міщан, і піднімає над трясовиною буржуазної вульгарності Емму, наближаючи її до близьких Флоберові героям його ранньої ліричної прози. Ця особливість світовідчування Емми, треба думати, і дозволила письменникові заявити: “Мадам Бовари – це я!” Однак характер Емми новий, і автор ставиться до неї інакше, чим до своїх романтичних героїв, абсолютно вільним від вульгарності й безкомпромісним у протистоянні їй. Катастрофа романтичних ілюзій почалося буквально з перших днів заміжжя

Роман ” Пані Бовари” став новим словом у французькому і європейському мистецтві. Це книга про буденне життя, де сюжет майже не бачимо. Але одночасно це одна із трагедій, які постійно відбуваються в повсякденній дійсності. У роману – багатозначний підзаголовок “провінційні вдачі”. Однак для Флобера ” Немає провінцій – є Франція”. У романі, початому після смерті Бальзака він розвиває його принципи: історія головної героїні, по імені якої названий роман, дає можливість побачити залежність її характеру від поглядів і звичаїв середовища, а так само саме середовище, що має в романі не менше значення

Те, що це роман про вдачі, підтверджує й композиція: почавшись із оповідання про Шарле Бовари, він завершується оповіданням про аптекаря Омі. Емма з’являється тільки в другому розділі, а після її смерті, випливають ще три глави, де автор малює лицемірство церковників, порожнечу церковного обряду, самовдоволення й кар’єризм Омі. Шарль, незначний у своїй залежності від зовнішніх факторів, засвоєних від Емми, після її смерті піднімається над всіма своїм умінням любити й страждати

Флобер ставив перед собою труднейшую завдання – ” Передавати вульгарність точно й у той же час просто”, а для цього він міняє тип композиції, що зложився до нього. Особливо більше місце він відводив експозиції – 260 сторінок, на основне відводив лише 120-160, а на заключну, смерть Емми, опис похорону й горі чоловіка – 60. Таким чином, описова частина була б у два рази більше, ніж зображення самих подій. Але як захопити читача такою вульгарністю? Флобер відмовився від “цікавого” матеріалу, яким у його час широко користувалися великі й дрібні романісти, від Дюма й Эжена Сю до Диккенса.

Тут не було ні буйного колориту історичної епохи, ні звабної розкоші великосвітського життя, ні сімейних таємниць, ні страшної екзотики паризьких або лондонських нетрів. Усе тут було просто, занадто просто.

Навіть подій ніяких не було. Флобер оповідав про нерухоме провінційне існування, про стояче болото нічим не привабливого побуту, без “драми”, без ревнощів, майже без дії. Ідучи слідами Бальзака, він створював новий тип оповідання, противоре-чивший традиційним літературним поданням. “Мадам Бовари”, як і всі романи Флобера, побудована у вигляді біографії. З погляду традиційної композиції, це біографія не Емми, а Шарля.

Роман починається з його надходження в школу, потім докладно розповідається про його перший шлюб, вдівство, потім непомітно в його життя входить Емма – якось збоку, немов випадково, як це завжди буває в дійсності. У продовження всього роману благополучне існування Шарля супроводжує довгу сімейну агонію Емми – немов одноманітна нота, складова нудне тло основної мелодії. І після смерті Емми, всупереч правилу ефектного кінця, Шарль, уже один, продовжує свою сумовиту біографічну повість. Флобер порушує всі літературні традиції, і майстер концен-трированной композиції, як, наприклад, Бальзак, міг би дорікнути його в нечіткості структури й у непродуманості плану. Відповідно до правил традиційного оповідального мистецтва, автор повинен був у ході викладу підказати читачеві значення тих або інших подій, висунувши на перший план головне, відсунувши в тінь другорядне. Він повинен був розставити в оповіданні логічні наголоси, щоб читач не розгубився в безлічі фактів і відразу зрозумів, куди його ведуть

Композиція Флобера переслідує саме протилежну мету. Не бажаючи заплутувати читача помилковою видимістю, як те робили автори детективних романів, він, однак, не хотів нічого підказувати й надавав читачеві самому розбиратися в безсторонній картині життя. “Логічний акцент”, не відповідному природному перебігу подій, здався б йому перекручуванням дійсності й неприпустимим вторгненням автора. Такою установкою пояснюється й побудова “Мадам Бовари” і звичайний для Флобера біографічний принцип оповідання

Убогість дії, відсутність усяких драматичних ефектів і різких тонів, одноманітність картин, що відрізняються лише відтінками, – все це полягало в самому задумі. Флобер писав у повнім протиріччі з “французьким смаком” і не хотів іти ні на які поступки. Додати оповіданню більше зовнішнього інтересу значило б знищити всю художню систему роману


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Своєрідність об’єктивного методу Флобера й роман “Пані Бовари”

Categories: Нові твори

Links