Философско етичний характер п’єс Романа Ролана

Революція, з одного боку, залучає Ролана своїм героїчним пафосом, а з іншого – лякає жорстокою стихійністю, що приводить до численних жертв. В “Театрі революції” письменник переносить центр конфлікту вглиб революційного табору, зберігаючи при цьому його філолофсько-етичний характер. Це дозволяє Роланові відтворити драматизм революційної боротьби, переконливо показати неможливість рішення деяких моральних проблем у тісних рамках революційної етики.

Зокрема, у драмі “Вовки” сходяться в розпачливому двобої дві правди. Правда

майора Телье, що намагається врятувати несправедливо засудженого до страти майора д’уарона, і правда комісара Кенеля, здатного принести в жертву безневинної людини в ім’я інтересів вітчизни й революції. Обоє герої вірять у революцію й щиро служать їй, але по-різному розуміють інтереси революції. У п’єсі “Чотирнадцяте липня” риси нового “народного театру” виявилися особливо виразно. Роланові вдалося створити справді масштабна дія.

У п’єсі чимало масових сцен, автор навіть рекомендував режисерам спектаклю залучати глядачів до участі в хороводах, піснях і танцях. Ролан начебто оточує

глядача драматичною дією, а сама драматична дія втілює в реальність. Народ у драмі виступає не тлом, на якому розвертаються сюжетні колізії, а головним героєм, що штурмує Бастилію, усвідомлюючи свою історичну місію й свою силу. Втім, драматургія Ролана так і не одержала широкого визнання, тому що не досить відповідала смакам буржуазної публіки, який не подобався її героїчний пафос.

Як зауважував С. Цвейг, у циклі “Героїчних життів” Ролан “шукає інше середовище, інші засоби, щоб запалити читача”. Відтепер ідеал моральної величі письменник знаходить не у фігурах полководців, законодавців, державних діячів, вождів революції, а у творчій особистості. Проблема мрії й дії залишається центральної й у цьому циклі. Так, в “Житті Мікеланджело” письменник показує конфлікт могутнього генія й слабкої людини в душі однієї особистості. Це протиріччя не дозволяє Мікеланджело завершити жодного з його створінь. У фіналі нарису геніальний художник відрікається від мистецтва й повертається до релігії. Ролан переконаний у необхідності з’єднати мрію й дію. “Героїзм – це здатність бачити мир таким, котрим він є, і любити його”, – проголошує письменник. Проте, в “Героїчних життях” Ролан сформулював нове розуміння героїзму, що складається не в подоланні виняткових труднощів і небезпек революційного часу, а в щоденній боротьбі особистості із собою, із хворобами, бідністю, самітністю, власною слабістю.

Звертаючись до традиції Плутарха, Ролан на переломі XIX-XX ст. виступив як новатор у жанрі біографії, як творець синтетичної жанрової модифікації, що містила елементи розвитку нової системи жанрових форм – біографічного жанру XX ст. (насамперед у Творчості А. Моруа й С. Цвейга). У своїх біографічних нарисах Ролан синтезує риси різних жанрів: психологічного нарису, літературного й музично-історичного портрета, наукової біографії й т. д. У роллановских біографіях поєднуються різні стихії: документальна, художня, психологічна, публіцистична й філософська.

Працюючи над біографіями, Ролан паралельно писав свій найголовніший добуток, роман ” Жан-Кристоф”. Задум роману виник ще в 90-х рр. XIX ст. Згодом Ролан згадував, що в нього було бажання написати “музичний роман”. Він хотів не аналізувати почуття, а безпосередньо “викликати” його в читача – так, як це робить Музика. Прагнення передати динаміку почуття визначило жанрову специфіку ” Жан-Кристофа”. Роман руйнує традиційні для XIX ст. принципи романної форми. Це ” роман-потік”, роман-симфонія, де кожна із трьох частин має свою тональність, свій ритм. Численні вставні епізоди й ліричні відступи створюють атмосферу схвильованості й емоційної піднесеності. Л. Арагон назвав ” Жан-Кристоф” “романом про ідеї”. Справді, Ролан так само, як і інший засновник жанру ” роману-потоку” М. Пруст створює варіант інтелектуального роману, у якому боротьба характерів розкривається насамперед як боротьба ідей. Основою роману служать кілька постійних мотивів і етичних постулатів: відродження через смерть, поразку в перемозі й перемога в поразці.

В описі геніального музиканта, німця Жан-Кристофа Ролан втілює мрію про героя, про “сучасного Бетховена”. Події духовної біографії Жан-Кристофа – основа розгортання сюжету. Повставши проти деспотизму німецьких вельмож, проти насильства, Кристоф утікає у Францію. Знайомство героя з більшим миром європейської культури й політики розчаровує його. Французьку культуру він сприймає як “ярмарок на площі”, де все купується й продається. Книга “Ярмарок на площі” (“La Foire sur la place”) свідчила про посилення гостроти соціального аналізу у творчості Ролана й про його сатиричне дарування.

В ” Жан-Кристофе” оповідання про події внутрішнього життя героя поєднується з відтворенням широкої соціальної й культурної панорами європейського життя на початку XX ст. Кристоф, випробувавши численних випробувань, нарешті, усвідомить, що воля лише для себе самого є обмеженою. Прагнучи до повноти духовної індивідуальної волі, гине його друг, француз Олив’є, гине безглуздо й випадково, залишаючись одинаком. У фіналі роману Жан-Кристоф втрачає свій заколотний запал, але зберігає вірність собі, свою творчу неповторність. Обов’язок художника він убачає утому, щоб залишатися вірним своїм природі й таланту. У цьому для Ролана полягає порука безсмертя генія. Ідея безсмертя виражена в символічній фінальній картині, у якій Кристоф-Христофор переносить через бурхливий потік немовляти – Майбутній день.

В ” Жан-Кристофе” Ролан не зумів з’єднати мрію й дію в реальній дійсності. Пошук методів такого об’єднання триває в повісті “Кола Брюньйон” (“Colas Breugnon”, 1918), самому життєстверджуючому творі Ролана довоєнного періоду. Сам письменник уважав цю повість певним перепочинком після велетенської фрески ” Жан-Кристоф”.

Дія повести розвертається в Бургундії, у містечку Кламси, де народився й сам Ролан. Час дії – улюблена роллановская епоха Відродження. Головний герой – різьбяр-тесля Кола Брюньйон, чоловік веселого характеру, кмітливий, життєрадісний і талановитий. Кола – уособлення найкращих рис національного характеру французів. Провідною темою добутку є тема творчості, але Ролан розуміє її широко, не тільки як професійну діяльність, а і як творче відношення до життя. Кола Брюньйон – теперішній художник і творець не тільки тому, що він талановитий скульптор; головним у його характері є те, що він не може жити без роботи, не приносячись радості людям. Поетика “Кола Брюньйона” відрізняється від стилю ” Жан-Кристофа” з його витонченим психологізмом і интелектуальностью. У повісті панує стихія живої розмовної мови, колоритного й бадьорого. Ролан прибігає до фольклорної стилізації, до ритмізованої прози


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Философско етичний характер п’єс Романа Ролана

Categories: Нові твори

Links