ФЕОКРІТ
(бл. 315 – бл. 250 pp. до н. е.)
ФЕОКРІТ (бл. 315 – бл. 250 pp. до н. е.) – давньогрецький поет.
Феокріт народився у Сіракузах, про його життя ми майже нічого не знаємо. Жив на острові Косі, де познайомився з відомими тоді поетами Леонідом, Філетом та Асклепіадом, вплив котрих пізніше позначився на його поезії. Потім переїхав в Александрію, був близький до Птолемея II Філадельфа.
В александрійську лірику Феокріта увійшов як засновник і найвидатніший представник буколічної (із гр. “буколос” – пастух корів, волопас), пастушої поезії, або
Феокріт написав чимало творів, але до нашого часу збереглася лише збірка із 30 ідилій і 26 епіграм, в останні часи знайдено ще кілька фрагментів. Ідилії різноманітні за своїм змістом, тому їх поділяють на буколічні, похвальні, епілії, невеликі пастуші сценки – міми.
Головними героями
Музи, пастушу почніть, знов, любії,
Пісню пастушу! Тирсіс я, з Етни-гори, і це –
Втішная Тирсіса пісня.
Де ж ви були, коли Дафніс конав,
Де були ви, о німфи?..
Першим прибути Гермес поспішив з гори:
“Дафнісе! – мовив, –
Хто так тебе виснажа, так, хороший мій,
Мучить коханням?”
Всі вівчарі, козарі поприходили, чередники всі.
Всі про лихую причину питалися.
Був і Пріап там…
Мовив так: “Гинеш чому це ти, Дафнісе?
Дівчина ж біга Скрізь по криницях усіх,
По гаях тебе темних шукає,
Бігає… Ах, бідолашний коханцю,
Ти розуму збувся.
Був ти воловий пастух – на козиного
Враз перевівся”.
Музи, пастушу почніть, знову, любії,
Пісню пастушу!
(Тут і далі пер. Ф. Самоненка)
Твори Феокріта досить реалістичні, хоча цей реалізм інколи грубуватий, оспівувані ним герої мають прозаїчні та маловитончені почуття, про що свідчить і їхня звичайна розмовна, інколи лайлива мова. Найскладнішим характером серед них вирізняється молода жінка з ідилії “Чарівниця”. Зраджена коханим, вона різними засобами, навіть удаючись до ворожби та чаклунства, даремно намагається повернути його. У цій героїні поет розкриває велику гаму найсуперечливіших почуттів.
Значне місце в ідиліях Феокріта належить окремим невеликим, але барвистим замальовкам природи. Сумирна тиша полів, теплі сонячні промені, що падають на галявини чи луки, жебоніння струмка в лісі, спокійний берег моря відразу надають ідилії заспокійливої тональності. Поет завжди згадує якісь дрібні деталі природи – траву, навколишню рослинність, повзаючих комах, пташок у небі, різні природні кольори, звуки та запахи, намагаючись огорнути читача приємними спогадами, нагадати йому про втрачений рай і закликати повернутися до нього. У віршах Феокріта наводяться десятки назв квітів, дерев, рослин, птахів, звірів, комах тощо. Ось уривок з ідилії “Фалісії”:
Густо ряснії кивали нам чолами –
З верхніх просторів –
Осокори та в’язина, а близько
Священна волога
З захисту Німф, – із печери, –
Дзюркочучи, струменем бігла.
Чорні від сонця цикади у затінку,
Поміж галуззям,
З дзиготом дбали про працю,
Десь кумкала жабка зелена,
Здалеку чути: в ожині, в гущавині…
Дзвінко співали
Жайворон в небі й коноплик, журилася
Горлиця ніжна.
Бджоли навколо джерел метушилися
Жовто-червоні,
Пахло жнивами усюди й невбогими,
Осінню пахло.
Яблук та груш і до наших до ніг саме
Й просто під боки
З дерева сила котилась силенна…
Низько додолу
Віття саме і звисало, обтяжене сливами дуже…
Проте часом у цю тишу та незайманий світ природи вривається бурхливе життя міста, відгомін соціальних незгод і потрясінь. В окремих ідиліях Феокріта, навіть прославляючи імператора, пише про минущість його багатств, протиставляючи їм невмирущі моральні цінності пастуха.
Стиль мініатюр поета досить складний. Він зображує життя наївно і водночас витончено-манірно, інколи з відтінком легкої іронії. Ф. властиве надмірне захоплення деталями, що ними сам поет милується. До наших днів дійшла коротка епічна поема “Кіклоп”, у якій Поліфем закохується в німфу Галатею. Майстерність Феокріта полягає в тому, що він примушує цього наївного, неосвіченого та смішного і брутального велетня перетворитися під впливом кохання на зворушливо-ніжного і доброзичливого кавалера. До того ж, змінюється сама мова героя. Не можна стримати посмішки, коли він починає говорити придворною галантною мовою сучасників поета з її примхливими метафорами та пишними зворотами. Подібне жалісно-доброзичливе зображення кіклопа робить його образ надзвичайно зворушливим, сучасним і зрозумілим. Не кажучи вже про те, що образ його цілком дегероїзується і нічим не нагадує того страшного велета-людожера, з яким зустрічався Одіссей.
Феокріт тонко використовував найрізноманітніші літературні прийоми. Легкий невимушений діалог, у якому чітко вимальовувалися характери героїв, змінюється ліричною піснею культового, драматичного, агоністичного чи жартівливого змісту, описи краєвиду – зображенням внутрішнього стану героя тощо. Своєрідність поетичної манери Феокріта полягає у відсутності загалом поширених в античній ліриці й епосі епітетів, серед описів природи переважають лише мирні і тихі картини.
Послідовниками Феокріта в грецькій літературі називають поетів II ст. до н. є. Мосха із Сицилії та Біона з міста Смірни, але нам відома лише незначна частина їхньої спадщини.
Українською мовою твори Феокріта перекладали А. Цісик, Ф. Самоненко, А. Содомора.
В. Пащенко, Н. Пащенко
(2 votes, average: 2.50 out of 5)