Фатальна дистанція перехідного віку

Дитина раптово дорослішає. Стає якоюсь агресивною, запальною, похмурою. На уроках підвищує голос на вчителів, грубить. Нічого не поробиш – перехідний вік, 12-14 років. Як правильно педагогам будувати стосунки з такими дітьми? Спочатку варто розібратись у психологічних особливостях цього віку
Для підлітка все помінялось. Він тепер дорослий. І йому треба побути наодинці, щоб розібратись у своїх проблемах. Ця рефлексія породжує відчуття самітності. Дитина стає тривожною. ЇЇ турбує неясне відчуття якоїсь невизначеності. У той же час вона жагуче

шукає спілкування, але спілкування за вибором. Звідси така потреба в інтимній дружбі, коли комусь можна цілком довіритись, поділитися своїми успіхами й невдачами.
Самосвідомість, що розвивається, розуміння своєї несхожості сприяють появі в підлітка гострої потреби в самостійності й незалежності. Адже він дорослий. Але виникає проблема, пов’язана з тим, що батьки та вчителі навідріз відмовляються що-небудь зауважувати, тому що це значило б утратити свій вплив. Простіше списати все на кепський характер, розбещеність, шкідливий вплив однолітків, у будь-якому випадку, дитина “побіситься, і пройде”. Але не проходить. Виникає конфлікт, що насправді є наслідком того, що дитину не почули, не зрозуміли. І це незважаючи на те, що в цей період у підлітків, як відзначають психологи, різко підвищується здатність до емпатії (співпереживання) стосовно дорослого. Але батьки, а разом із ними й учителі продовжують через моралізування та нудні моралі “виховувати”. Кому це потрібно? У першу чергу, їм самим, адже відчуття власної безпорадності викликає до себе жалість. А це доставляє солодке задоволення, що допомагає скрашувати будь-які страхи.
Думки про смерть
Вивчаючи свій внутрішній світ, підліток раптом уражається: як же він раніше не зауважував, що люди, виявляється, помирають. Виходить, помре й він? Але колись зіштовхнеться зі смертю своїх рідних, друзів, тобто тих, кого він любить. І це відчуття незначності перед смертю змушує замислитись над сенсом життя.
Колись у дитинстві дитина не надавала цьому значення, тому що сама була центром світу. Але тепер з думкою про особисте безсмертя доводиться розстатися. А це страшенно складно, оскільки в силу свого “психопатологічного” характеру підлітковий вік не знає середини, тільки крайності – бездара або геній, ніщо або Бог. Причому ці відчуття можуть мінятись по кілька разів на день. Багатьом здається, що вони не доживуть і до тридцяти. Звідси така жага що-небудь зробити, залишити після себе горезвісний “слід”.
Саме в цей час молоді люди захоплено пишуть вірші, складають пісні, що допомагає їм боротися зі своїми страхами. І разом з тим їх тягне до смерті. Основоположник психоаналізу Зігмунд Фрейд називав цей потяг Танатос і вважав, що він, поряд із потягом до життя (Ерос), є уродженим у кожної людини. Під ним порозумівається жорстокість, агресивність у поведінці, а також убивства й самогубства.
А хто в молодості не думав про самогубство? Скандали з батьками, проблеми у школі… Підліток не відчуває підтримки. І це розцінюється як зрадництво. Від таких нерозв’язних в очах дитини труднощів може, на її думку, звільнити тільки одне – самогубство чи раптова смерть. Тоді всі проблеми зникнуть самі собою. Тому часто у своїх думках і фантазіях молода людина програє сюжети, в яких бачить, як батьки повертаються додому, учителі чекають на уроці… але вже пізно. Тільки тоді вони починають каятись, розуміти, як перед нею винні, але назад, на жаль, нічого не повернути. Якоюсь мірою це пов’язано зі, знов-таки, уродженими мазохістськими рисами характеру, що, так само як і садистські, є в кожного, а в підлітковому віці тільки яскравіше виражені.
З анонімних листів у шухляду довіри шкільного психолога: “Дорога шухлядо! Що мені робити, коли жити не хочеться? Мені все набридло: учителі, батьки, друзі. Такі моменти в мене дуже часті. Для чого я народився – щоб страждати? То краще мені вмерти!!!”
…Якщо самогубство навіть і готується, то воно розраховується так, щоб в останній момент того, хто вирішив піти на запеклий крок, можна було врятувати. Таким способом, до речі, можна легко маніпулювати, що й роблять багато підлітків. У будь-якому випадку, задача дорослих – дати молодій людині можливість зробити свій вибір. Але головне – не залишати її наодинці з цим вибором.
Авторитет
Почуття самітності, справжні переживання, недовіра до батьків призводять до того, що підліток починає жагуче шукати, кому чи чому він міг би вірити. І перше, що притягує його почуття й увагу, – це музика. Саме в такому віці можна спостерігати божевільне захоплення різними музичними командами, що доходить часом до фанатизму. Те, що батьків і вчителів лякає, викликає в них шоковий стан, дитині, навпаки, здається таким зрозумілим. А все тому, що музика співзвучна її настрою. Голосна, агресивна, з депресивними мотивами, вона, як усякий нігілізм, несе в собі протест. Той самий протест, за допомогою якого підліток відстоює перед батьками свою рівноправність на позицію дорослого. З роками фанатизм проходить. Правда, любов до кумирів може зберегтись на все життя, стаючи частиною позитивної емоційної пам’яті. Іншим авторитетом для молодої людини може виступати підліткова група. Дитині важливо до кого-небудь приєднатись, відчувати себе частиною цілого сильного “ми”. Це додає їй значущості, маскує тугу й самітність, що лякає. Поки з друзями – вона в собі впевнена.
Але вирішальну роль у житті підлітка відіграє все-таки не група, не музика, а старший друг, у психології званий “Значущий Дорослий”. Ним може стати шкільний учитель, тренер, керівник гуртка. Як правило, такій людині дитина цілком довіряє, від неї немає жодних таємниць, аж до інтимних, з нею молодій людині спокійно, і, найголовніше, вона є для неї одночасно й іншою, й союзником, і наставником, й ідеалом. Підліток відданий своєму старшому кумиру з усією юнацькою пристрастю й любов’ю, заради нього він готовий навіть на самопожертву.
Примітно, що якщо в житті підлітка з’явилась така людина, то в нього більше шансів відбутись у житті, тому що в основу формули успіху, що прямо залежить від таланта, покладені відносини, де особливо виділяються такі якості, як дружба, союзництво, ідеал і почуття.
Роль учителя
Головна якість, якою повинен володіти педагог і яка завжди допоможе знайти йому спільну мову з учнем, – це емпатія, тобто відчування іншої людини. Старе правило – учитель повинен любити дітей – діє скрізь і завжди. Якщо педагог може проникнути у світ дитини, через своє почуття заразити її любов’ю до предмета, заслужити довіру, тоді він у стані скоротити дистанцію між собою й так званими “важкими” підлітками.
На вчителях, треба помітити, лежить набагато більша відповідальність за дитину, ніж на батьках. З одного боку, вони повинні створити такі відносини, щоб школяр захотів прийти до них на урок, з іншого – повинні вміти бути суворими й не допускати потурання у класі.
Серед порад, які можна дати вчителям, які працюють з дітьми 12-14-ти років, можна виділити такі:
Поважати їхню позицію;
Не нав’язувати свою думку;
Давати свободу (свобода – це не відсутність заборон, а непорушення законів);
Ставитись до них як до рівного.
І найголовніше. Учителі завжди хочуть вплинути. Якщо так, то впливати треба опосередковано, через свій авторитет, а також авторитет старших друзів і наставників.
Довідка
Психологічні проблеми перехідного віку мають цілком конкретну причину на рівні функціонування клітин головного мозку. Як установили американські дослідники, підліткові страхи, спалахи агресії, дратівливість і брутальність обумовлені підвищенням активності передачі нервових імпульсів у деяких частинах мозку, головним чином у передфронтальній корі.
Процеси, що відбуваються в мозку з початком періоду статевого дозрівання, призводять до порушення обробки інформації та правильної оцінки виникаючих соціальних ситуацій. Як стверджують неврологи, у дитини в цьому віці різко знижується здатність розуміти чужі емоції. Так, учені досліджували здатність розрізняти емоції, зображувані картинками та словами в людей у віці від 10-ти до 22-х років. Вони знайшли, що до 11-ти років швидкість розпізнання почуттів, таких як гнів чи радість, знижувалась до 20 відсотків. Із кожним роком показник поліпшувався й досягав норми у 18 років. Таким чином, підлітки сприймають емоційні ситуації більш заплутано, що й робить їхню поведінку нерозумною та дратівливою.