Духовний мир провінційних дворян у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Вони їй заміняли все;
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона, і Руссо…
А. Пушкін
Прочитавши роман Пушкіна “Євгеній Онєгін”, я дійсно одержав багато інформації про приватне життя дворян того часу. Причому в очі кинулася більша різниця між поводженням, устремліннями й побутом столичних і провінційних дворян.
Провінційні дворяни були книголюби, особливо дівчини. Героїня роману у віршах Тетяна Ларіна з раннього років захоплювалася сентиментальними романами, які їй “заміняли всі”, та й Онєгін, виявившись у селі,
Провінціали насолоджуються поезією сільського народного життя. Тетяна захоплюється гаданнями. Словом, цілковите самовладання сильно прикрашає життя селян-поміщиків.
Провінціали краще знали й почували народ, його проблеми й надії.
На Онєгіна Село вплинуло найкращим образом: він став зауважувати труднощі селян і почав уживати реформи, щоб полегшити їхнє життя:
Ярем він панщини стародавньої
Оброком легенею замінив.
Великою популярністю й любов’ю користувалася серед провінційних дворян і Народна пісня. Наприклад, “пісня дівчин”. Справа в тому,
Типовий представник столичного дворянства Онєгін у місті був “порядку ворог і марнотрат” і вуж, звичайно, не зауважував народні потреби, проводячи час у світських салонах.
А зараз він:
…сільський житель
Заводів, вод, лісів, земель
Хазяїн повний…
Життя поміщицьких сімей протікало в тиші й спокої. Із сусідами вони були як “добра сім’я”. Могли й посміятися й позлословити, але це зовсім не те, що столичні інтриги.
У сім’ях дворян “…зберігали в житті мирної звички милої старовини”. Дотримували традиційних народних святкових обрядів. На масниці в них млинці водилися. Любили пісні, хороводи.
Ішли вони з життя тихо, без суєти. Мали скромні надгробья з настільки ж сромными написами:
Смиренний грішник,
Дмитро Ларін,
Господній раб і бригадир,
Під каменем цим вкушає мир.
По надгробних написах можна судити, що селяни-поміщики не були людьми марнолюбними, хоча серед них було чимало гідних високих слів людей. Той же Дмитро Ларін, наприклад, мав за мужність Очаковскую медаль, але про це ми довідаємося тільки з вуст Ленского, якому Ларін у дитинстві давав нею пограти. Такий факт свідчить про високі духовні якості цього дворянина й моральній чистоті й скромності.
Моральний початок особливо яскраво виявився в образі Тетяни Ларіній. Я б додав ще до її відмітної риси дивну тонкість і чуйність натури, який не знайдеш серед столичних дівчин.
Отже, Онєгін, описавши чергове життєве коло, повний розчарувань і порожніх захоплень, знову зустрічає Тетяну й всю душу спрямовується до неї, зрозумівши й нарешті оцінивши її повною мірою. Але, на жаль, у відповідь він почув:
Я знаю, у вашім серці є
И гордість і пряма честь.
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
И буду століття йому вірна.
Тетяні й у цей момент не спадає на думку лукавити, кокетувати, – приховувати свої почуття. Вона щира в любові.
Мені здається, проживи вона більшу частину життя в столиці, духовний мир її не був би так міцний.
Глянувши під таким кутом на життя столичних і міських дворян того часу, я переконався, що духовний мир останніх був набагато богаче, ближче до народу, і такі герої Пушкіна, природно, викликають у мене більше симпатії, ніж столична золота молодь пушкінської епохи.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)