Побут і вдачі столичного й провінційного дворянства в романі А З Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Пифагор

Говорячи про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” як про “енциклопедію російського життя”, необхідно згадати епоху, у яку жив і працював Пушкін і в яку розвивалися події роману.

Вітчизняна Війна 1812 року показала, що росіянин народ – велика сила, фундаментом, який були насамперед патріотизм і щира любов до Батьківщини. По закінченні війни народ переможець, народ герої був повернутий у первісний стан. Солдати, які завоювали перемогу на фронті, повернувшись додому, знову перетворилися в підневільних селян, всі подвиги

їх були забуті.

У зв’язку із цими подіями в Москві й Петербурзі дворянство розділилося на дві нерівні групи. Більша – переважно старше покоління, консервативне по своїх поглядах, що звик до свого життя й не бажаюче нічого міняти.

Інша ж – молоді прогресивні дворяни, що бачили мир і вміють порівнювати вільну від кріпосництва Європу й рабським, підданим забобонам Росію. Із цього класу згодом вийдуть знамениті декабристи, до нього належав сам поет.

Але наше завдання – описати дворянство таким, яким воно було, з його сяючим блиском, балами й вечорами, дамами в шикарних убраннях і світських левах.

За зовнішньою красою ховалося наскрізь прогниле суспільство, у якому “не спалахне думки в цілу добу” і ” особи, що зустрічаютьсяскрізь, // Непрохідні дурні”. Тут мало хто одержав серйозне утворення й виховання.

Ми все вчилися потроху

Чому нибудь і як нибудь.

Так, воспитаньем, слава богам,

У нас немудро блиснути.

Насправді ж утворення в суспільстві не потрібно зовсім, а для того щоб блиснути вихованням, необхідно всього лише знати французький і вміти “кланятися невимушено” і танцювати, а також “з ученим видом знавця // Зберігати молчанье у важливій суперечці”.

Здобуваючи ці вміння, людина стає своїм серед подобнфых людей. Тут він учиться злословити, лицемірити й розпускати плітки.

У середовищі столичних дворян немає дружби й любові, вони повністю поглинені собою. Дворяни по своїй природі космополіти, люди без батьківщини, вони захоплюються всім іноземним, говорять “на суміші французького з нижегородським”, не знаючи до кінця рідної мови, для них немає поняття Батьківщини й патріотизму.

Такий вище світло. Неважко зрозуміти, чому Онєгіну так швидко знудило це суспільство, чому він відвернувся від всіх його принадностей, зрозумівши його суть.

Але й помісне дворянство не обрадувало героя. Якщо столичне дворянство з його пороками було вершками всього російського суспільства, то про провінційних поміщиків, що жили в ізоляції від усього миру, неможливо було сказати навіть пари добрих слів.

Життя цих людей було настільки нудне, одноманітна й позбавлена змісту, що Онєгіну навіть не хотілося з ними бачитися. Характерний приклад провінційного поміщика – дядько Онєгіна, сорок років давивший мух і сварився із ключницею. Сорок років “рослинного” способу життя цієї людини забезпечував працю кріпаків.

Інший поміщик – Дмитро Ларін, життя якого “котиться спокійно”. Все керування маєтком взяла на себе його жвава дружина, а Ларіну залишається тільки щодня чекати вечора, коли до них збираються друзі, щоб “і потужити, і позлословити, //И посміятися який про що”.

Пушкін дуже добре характеризує провінційних поміщиків, даючи їм влучні прізвища: Петушков, Бешкетників, Скотинины, Дрібниць. Вони говорять про цих людей так багато, що продовження характеристики не потрібно.

Отже, у своєму романі Пушкін зриває маски із представників вищого світла й поміщиків і показує паразитичне суспільство того часу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Побут і вдачі столичного й провінційного дворянства в романі А З Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links