Ду Фу (712-770)
Видатний китайський поет Ду Фу народився в сім’ї з міцними конфуціанськими традиціями, яка пишалася своїм давнім походженням та знаменитими предками. Однак рід Ду давно збіднів, і батько поета був лише дрібним чиновником. Від колишньої величі залишився невеликий спадковий маєток. Незважаючи на скромні статки, батько майбутнього поета вважав ганебним для нащадка видатних предків займатися прибутковою торгівлею. Лише державна служба, яка розцінювалася як служіння батьківщині, вважалася справою почесною.
Хлопчик рано залишився без
Ду Фу виправдав надії своєї виховательки, він ріс гречним та дуже обдарованим. У семирічному віці хлопець написав вірш про чарівного птаха Фенікса1, який віщує мир та благополуччя. Вірш був чудовим, і знавці дійшли висновку, що дитина обдарована Небом2.
Майбутній поет, як і його предки, отримав класичну китайську освіту – він вивчав книги Конфуція. Моральні засади конфуціанства століттями регулювали
Молоді люди з шанованих сімей, здобувши освіту, вирушали в подорож країною. Вважалося, що життєвий досвід, набутий не із книг, допоможе в майбутньому на службі. У 731 році вирушив у дорогу і Ду Фу. Його мандрування розтяглося на 8 років. Цей період поет пізніше назвав “роками щасливої свободи”. Юнак, сповнений життєвої енергії, почувався мандрівним філософом, таким як Конфуцій чи Лао-цзи. Ранні вірші цього періоду були сповнені радості спілкування з природою і захоплення життям.
Повернувшись додому з першої мандрівки в 735 році, юнак вирішив складати іспити. Рівень його підготовки не викликав сумнівів, він чудово знав конфуціанські книги, бездоганно володів пензлем і писав чудові вірші.
2 У китайській міфології Небо обожнювалося. Імператор вважався провідником волі Неба і мав офіційний титул – Син Неба. Сам Китай називали Піднебесною імперією.
Проте, найкраще склавши іспити першого етапу, він єдиний з усіх учасників провалив у Чан’ані заключний імператорський іспит. Цей дивний і несподіваний провал пояснюють тим, що незвичайний талант молодого поета не вкладався в межі екзаменаційних правил, на яких вимагалося лише показати знання книг, стилістичну та каліграфічну вправність. Свою невдачу Ду Фу сприйняв спокійно і знову вирушив у мандри.
“Роки щасливої свободи” закінчилися несподівано і трагічно – у 740 році помер його батько. За конфуціанськими правилами жалоба мала тривати 27 місяців, протягом яких не можна пити вина, їсти м’яса та грати на музичних інструментах. Вражений смертю батька, Ду Фу збудував на родинному кладовищі невелику хатину і в скорботній самотності відбув час жалоби. Не встигла закінчитися жалоба за батьком, як надійшла звістка з Лояна про смерть тітоньки Пей.
Біографи вважають, що саме в цей період у Лояні Ду Фу зустрівся з Лі Бо. Молодий поет ще не знайшов свого шляху в літературі й беззастережно захоплювався поезією старшого товариша: “Опустить пензлик – і викликає страх у вітру та зливи. А напише вірш – і викличе сльози у добрих і злих духів”. Час дружби з Лі Бо був учнівським періодом у творчості Ду Фу. Вплив знаменитого друга на Ду Фу був настільки сильним, що він навіть на якийсь час зрадив своєму конфуціанському вихованню – у його віршах почали звучати даоські мотиви. Однак цілісна натура Ду Фу не могла довго перебувати під впливом навіть геніального Лі Бо. Він і далі ним захоплювався, але зрозумів, що в них різні шляхи в поезії. Восени 745 року Ду Фу вирішує влаштуватися на службу і вирушає в Чан’ань.
У столиці поет прожив десять років. Влаштуватися на посаду чиновника йому не вдалося. Ду Фу голодує і перебивається випадковими заробітками: уроками і дрібними літературними замовленнями надмогильних написів для багатих клієнтів. Він стає “гостем” у багатих чиновників і за винагороду розважає їх віршами. Ду Фу не покидає Чан’ань, сподіваючись на щасливий випадок, який допоможе йому влаштуватися на державну службу. Поет упевнений, що його здібності та знання зможуть принести користь батьківщині. Однак життя Ду Фу стає все важчим і важчим: у Чан’ані він захворів на туберкульоз та переніс малярію.
У 751 році спеціально для Ду Фу влаштували екзамен, який він блискуче витримав, і його ім’я занесли до списків “тих, хто шанобливо очікує призначення на посаду”. Ду Фу, роками очікуючи призначення, ще двічі (у 754 і 755 роках) посилав свої оди імператору. І, зрештою, отримав посаду. Ду Фу дуже зрадів призначенню, адже до того часу він уже одружився й став батьком, а нужда була нестерпною. Радісний, з імператорським указом у дорожній скриньці, він прибув у містечко Фенсянь, де жила його сім’я. Однак тут на нього чекала страшна звістка – від голоду помер його маленький син.
Призначення відбулося занадто пізно. Приголомшений поет пише “Вірш у п’ятсот слів про те, що було в мене на душі, коли я йшов зі столиці у Фен-сянь”, у якому звучать знамениті рядки:
Біля входу запах вина і м’яса.
На дорозі кості людей, що замерзли.
Поет піднімається над своїм горем і звертається до зображення долі простого народу:
Все життя я був вільним від податків1,
Мене не посилали у військовий похід.
І якщо моя дорога така гірка,
То як же бідує простий народ?
Ду фу довелося пережити ще чимало важких випробувань, поет став очевидцем заколоту і громадянської війни. Якщо раніше він був ліриком, який писав про свої особисті переживання, то тепер у творах поета з’являються картини розореної війною країни, а його особисті страждання стають невіддільними від страждань народу.
У 757 році Ду Фу несподівано призначають радником імператора. Це було найзаповітнішою мрією для людини конфуціанського виховання – стати відданим радником мудрого монарха і “творити добро, виправляючи зло”. Однак дійсність виявилася прозаїчнішою – Су-цзун любив поради, які збігалися з його думкою. Тому 759 році Ду Фу покинув службу, розчарувавшись у можливості приносити користь людям та бути чесним на державній службі.
Наприкінці 759 року поет разом із сім’єю перебрався до міста Ченду і в південному передмісті на березі річки Ста Квітів збудував солом’яну хижку, яку не раз згадував у своїх віршах. Губернатором провінції Сичуань був давній друг поета Янь У, який захоплювався віршами Ду Фу. Він, як міг, почав допомагати поетові, зокрема й фінансово. Здавалося, життя поступово почало налагоджуватися: Ду Фу займався городництвом і писав вірші. Саме в цей період поезія стала головною справою його життя. Він пише багато і легко: сотні віршів, що викликають захоплення китайців до сьогодні. Поетичний геній Ду Фу утвердився, але його здоров’я було підірване.
1 Чиновники та вихідці з їхніх сімей не платили податків.
Навесні 765 року Янь У помер. Ду Фу, залишившись без дружньої підтримки, вирішив покинути місто і разом із сім’єю поплисти джонкою1 на схід.
У нього не було грошей, щоб винаймати житло, тому його родина жила у джонці, якою мандрувала. Узимку 770 року здоров’я Ду Фу погіршилося, і він помер.
1 Джонка (від кит. чуань – судно) – різновид вітрильного човна із широкими, високо піднятими кормою і носом.
Літературний коментар
Лірика Ду Фу
Вірші Ду Фу називають “поетичною історією”: він був першим китайським поетом, у творчості якого з такою повнотою відобразилося життя країни в усій його багатогранності. Творчість Ду Фу дуже особиста, однак пронизана суспільними та побутовими проблемами. Він – конфуціанський поет реальної дійсності, у якій нема місця позахмарним образам та нестримним фантазіям даосистів.
Основною заслугою Ду Фу вважають те, що він уперше по-справжньому ввів у китайську поезію тему знедолених. Новизна народної теми виявилася і в тому, що Ду Фу писав голосом самого народу. Поет сміливо наблизив мову своїх віршів до розмовної., використовував просторіччя, вводячи їх у пряму мову персонажів – селян, воїнів та міських бідняків. Ду Фу прагнув зобразити не піднесені поетичні постаті, а реальних, живих людей – своїх сучасників. Змальовуючи життя, поет часто звертався до традицій фольклорної пісні юефу, наповнюючи її сучасним змістом.
Оселившись у солом’яній хатині на околиці Ченду (759 р.) після злигоднів попереднього періоду життя, поет звертається також і до тем танської поезії. У своїх ліричних віршах він оспівує мирну працю, красу природи та красу речей. Однак, на відміну від Лі Бо, в усіх його творах особливу роль відіграє художня деталь. Поет описує реальний світ навколо себе і події свого життя, не кваплячись, крок за кроком, із документальною точністю: війна палає “три місяці поспіль”, волосся поета рідке і куце, “і шпильками – не заколоти1” (“Весняні надії”); “в Ченду обробляюму 2поля” (“У човні”).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)