ДРУГОРЯДНІ ПЕРСОНАЖІ В ДРАМІ ОСТРОВСЬКОГО А. Н. Островського, автора численних п’єс про купецтво, по праву вважають “співаком купецького побуту” і батьком російського національного театру. Він створив близько 60 п’єс, найвідомішими з яких є “Безприданниця”, “Ліс”, “Свої люди сочтемся”, “Гроза” і багато хто інші. Самим яскравим і рішучим, за словами А. Н. Добролюбова, стала п’єса “Гроза”. У ній “взаємні відносини самодурства й боегласности доведені до трагічних наслідків… В “Грозі” є щось освіжаюче
й підбадьорливе. Зто щось і є, по-нашій думці, тло п’єси”. Тло або другий план п’єси й становлять другорядні персонажі. Самим яскравим з них є дочка господарки будинку Кабановых “Варвара. Вона наперстница й постійна супутниця Катерины головної героїні п’єси. Варвара розумна, хитра, і бешкетна дівчина. Вона молода й прагне до заміжжя скрізь встигнути, усе спробувати, тому що знає, що “дівки гуляють собі, як хочуть, батькові з матір’ю й справи немає. Тільки баби взаперті сидять.”. Пристосовуючись до “Темного царства”, Варвара вивчила його закони й правила. Вона стала втіленням моралі
цього царства: “Роби, що хочеш, аби тільки все шито так крите було”. Неправда для неї норма життя: “У нас весь будинок на цьому тримається”, без обману не можна. Не бачачи нічого крамольного у своєму способі життя, Варвара прагне навчити Катерину хитрити й обманювати. Але чесна, щира Катерина на може жити в цій гнітючій атмосфері неправди й насильства. А от дружок Варвари, Кудряш, повністю розділяє її погляди, тому що є типовим жителем “темного царства”. Уже зараз у ньому проглядаються риси майбутнього Дикого. Він зухвалий, сміливий і розв’язний у розмові, хвастає своїм молодецтвом, залицянням, знанням “купецького закладу”. Йому не далеке честолюбство й прагнення до влади над людьми: “Я грубіян уважаюся; за що ж мене тримають? Стало бути я йому потрібний. Ну виходить, я його й не боюся, пущай же він мене боїться…” Варвара й Кудряш, здавалося б, залишають “темне царство”, але не для того, щоб зародити нові й чесні закони життя, а, швидше за все, щоб жити в такому ж “темному царстві”, але вже хазяями в ньому. Щирою жертвою царивших у місті Калинове вдач, є чоловік Катерины Тихін Кабанів. Це безвладна, безхарактерна істота. Він у всім слухається свою матір і підкоряється їй. Він не має чіткий життєвої позиції, мужності, сміливості. Його образ повністю відповідає даному йому ім’я Тихін (тихий). Молодий Кабанів не тільки не поважає себе, але й дозволяє своїй матері безпардонно ставитися до своєї дружини. Особливо яскраво це проявляється в сцені прощання, перед від’їздом на ярмарок. Тихін Слово в слово повторює всі наставляння й моралі матері. Тихін ні в чому не міг протистояти своїй матері, потихеньку співався й, тим самим, ставав ще більш безвладним і тихим. Звичайно, Катерина не може любити й поважати такого чоловіка, а душу її жадає любові. Вона закохується в племінника Дикого, Бориса
Але полюбила його Каткрина, по влучному вираженню Добролюбова “на безлюддя”, адже по суті своєї Борис мало чим відрізняється від Тихона. Хіба що, ледве необразованнее його. Раболіпство Бориса перед дядьком, бажання одержати свою частину спадщини виявилися сильніше, ніж любов. Незначні персонажі мандрівниць і прочанок так само допомагають створити потрібне тло п’єсі. Своїми фантастичними небилицями вони підкреслюють неуцтво й дрімучість мешканців “темного царства”. Оповідання Феклуши про землі, де живуть люди з песьими головами, сприймаються ними як незаперечні факти омироздании.
. Єдиною живою й мислячою душею в місті Калинове є механік-самоучка Кулигин, що відшукує вічний двигун. Він добрий і діяльний, одержимо постійним бажанням допомогти людям, створити щось потрібне й корисне. Але всі його благі наміри натрапляють на товсту стіну нерозуміння й байдужності. Так на спробу поставити на вдома громовідводи він одержує люту відсіч Дикого: ” Гроза-Те нам на кару посилає, щоб ми почували, а ти хочеш тичинами, так рожнами якимись, прости господи, оборонятися”. Кулигин дає яскраву й вірну характеристику “темному царству”: “Жорстокі, пан, вдачі в нашім місті, жорстокі… У кого гроші, пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей нажити…” Засуджуючи й не погоджуючись із законами калиновской життя, Кулигин не бореться з ними. Він примирився й пристосувався до неї. Всі другорядні персонажі п’єси створили те тло, на якому розвертається трагедія Катерины. Кожна особа, кожний образ у п’єсі був сходинкою в тих сходах, що привела героїню до власної смерті
