Доля Росії в поезії М. Ю. Лермонтова
Люблю вітчизну я, але странною любов’ю! Не переможе її розум мій. Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья. Поезія Михайла Юрійовича Лермонтова, що вступила в життя після поразки повстання декабристів, була приречена на марну розтрату кращих сил в умовах миколаївської реакції. Глибокий застій і спад революційного руху наклали свій відбиток на світогляд поета, на характер, побудову його лірики, у якій, за словами В. Г. Бєлінського, “…
Немає
Він розумів, що в сучасному йому суспільстві неможливо знайти застосування кращим людським прагненням. До чого глибокі познанья, спрага слави, Талант і палка любов волі, Коли ми їх ужити не можемо? У своїх ліричних міркуваннях Лермонтов з нещадним реалізмом підійшов до питання про здатність свого покоління виконати історичну місію. У ліричних творах Лермонтова батьківщина – предмет любові, поетичного осмислення її долі і її майбутнього. Його відношення до Росії не було байдужим, воно пронизано болем за лиха, нещастя, зло, що випало на її частку, а гордістю – за сильний духом, розумний, творчий, мужній народ, Майбутнє, що велично й прекрасно.
Уже в ранніх творах Лермонтова можна зустріти його міркування про майбутнє Росії. Один з таких роздумів – вірш “Пророкування”. Шістнадцятирічний поет, що ненавидів тиранію, політичний гніт і миколаївську реакцію, що наступила після розгрому революційного виступу кращої частини російського дворянства, пророкував неминучу загибель самодержавства: “…
Царів корона впаде”. Але що принесе падіння царської влади? На думку Лермонтова, аж ніяк не процвітання й благоденство держави і його громадян. Залишаючись послідовним просвітителем, поет зв’язує із цією акцією насамперед знищення закону: Коли дітей, коли безневинних дружин Низвергнутый не захистить закон. А далі він малює картину, що страшно представити: “смерть і кров”, “чуму від смороду мертвих тіл”, “голод і заграва пожарища”.
На місце скинутого царя “з’явиться потужна людина” з “булатним ножем” у руці, що буде похмурий і нещадний: И горі для тебе! – твій плач, твій стогін Йому тоді здасться смішний; И буде все ужасно, похмуро в ньому, Як плащ його з піднесеним чолом. На жаль! Як багато із цього пророкування юнака-поета виявилося правдою! Росія представлялася Лермонтову як “країна рабів, країна панів”. Тому його любов до батьківщини виткана із заперечення
Ненависть і презирство до такої вітчизни звучить у вірші “Прощай, немита Росія…”. Це одне із самих яскравих і політичних виступів поета, викликане його новим вигнанням на Кавказ в 1841 році. У вірші пролунало, немов грім серед ясного неба, образливо зухвале й разом з тим перейняте щиросердечним болем визначення рідної країни – “немита Росія”.
Такого російська Література й російська суспільна думка ще не вимовляла! У цьому словосполученні укладена виняткова по поетичній виразності й надзвичайно ємна історична характеристика, що вмістила в себе всю відсталість і нерозвиненість сучасної поетові країни. Вірш “Батьківщина”, написане незадовго до смерті поета, – це роздум про його відношення до вітчизни. Розуміння реакційності, незначності, відсталості дворянського суспільства тридцятих років обертає думка Лермонтова до інших соціальних сил – демократичним. Невдача виступу перших дворянських революціонерів, трагедія, що торкнулася всього російського суспільства і яку з таким болем переживав поет, поставила перед ним питання про суспільно-історичну роль народу в розвитку країни
Безпосередня тема вірша “Батьківщина” – не любов до Росії як такий, а міркування про “чудність” цієї любові, це стає пружиною руху поетичної думки й надає віршу політичний і програмний зміст. Мотив “дивної любові” розгортається у двох планах, які протипоставлені один одному. Лермонтов висловлює холодність всьому той, що становить загальновизнане поняття патріотизму. Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья.
Захоплюючись змістом вірша, його образами, лексикою й позицією автора, Н. Добролюбов писав: “У дивному вірші “Батьківщина” Лермонтов розуміє любов до батьківщини істинно, свято й розумно”. Таку любов до батьківщини запам’ятав він і в
(2 votes, average: 4.50 out of 5)