Доля народу й природи в добутках В. Распутіна (по повістях “Прощання із Запеклої”, “Пожежу”)
У повісті “Пожежа” письменник розкрила стихію наживи, психологію рвачів, які збіглися на пожежу нібито для того, щоб його гасити, але від спокус перед горами винесеного з палаючих складів товару удержатися не в змозі. Одні гасять і рятують, а інші п’ють урятовану горілку й мародерствують.
У повісті все, що відбувається освітлено із крапки зору головного героя Івана Петровича Егорова. Символічний зміст відданий пожежі, случившемуся в леспромхозовском господарстві: вогонь довершує й высвечивает жалюгідний стан селища. Повість відзначена
“Гіркота, біль, вигар” – у кожній деталі картини, що залишилася після страшної ночі. Але ранком встає сонце, приносячись із собою яскраве рятівне світло: “Весна відшукало й цю землю – і просипалася земля… Розігріється сонечко – і знову, як щовесни, винесе вона все своє господарство в зелені й кольору, представить для уговорных праць. І не згадає, що не тримає тої угоди людин. Ніяка земля не буває безрідної”.
Скільки гіркоти в цих
Любові й образи за неї, що страждає від людської хижацької нерозсудливості, і за людей, що не розуміє, що, знищуючи природу, вони гублять самі себе, гублять і духовно, і фізично. “Весна збирає вціліле й невідмерле в одну жилу”, а люди не піклуються про збереження цього багатства. Очевидний вихід автора до екологічних проблем, але вони не головні в повісті.
Він не знаходить магічних засобів впливу на навколишнім. Але мудрість його “і довгих, і болісних роздумів”, цілісність і щирість почуттів створюють ясне подання про справжнє змістовне життя.
На своєму досвіді Егоров розуміє, що чотири сили допомагають людині: “будинок із сім’єю, робота, люди, з ким разом правити свята й будні, і земля, на якій коштує твій будинок”.
Одним зі страшних підсумків цієї повісті є гіркий роздум письменника над тим, що люди низьк і підлі організуються легше, швидше й надійніше, ніж люди теперішні. Завдяки цій організації низькі люди починають диктувати умови життя людям чималим.
Певною мірою підсумковим твором Распутіна з’явилася повість “Прощання із Запеклої”. У ній автор звернувся до трагічної Теми руйнування людьми власної землі, батьківщини, під прийменником великого перетворення. Распутін аж ніяк не протестує проти зведення великих гідростанцій, але коли перетворення природи здійснюються на шкоду й за рахунок духовних багатств народу, неминуче виникає конфлікт. Позиція Распутіна припускає необхідність створення нових національних багатств при обов’язковому збереженні вже накопиченого. Нації повинна здобувати, а не заміняти перевірені цінності чимсь новим, тому що невідомо, чи буде це нове краще старого. Великі будівництва ціною великих руйнувань не можуть уважатися заможними.
Запеклу можна зрівняти з легендарною Атлантидою, що пішла на дно моря, тільки море це є рукотворним. Разом із Запеклої під воду йде святість патріархальних відносин, національних традицій. Мир на острові гармонічний, люди є його частиною, вони не відособлені від природи й землі. Острів є як би святим місцем серед агресивного навколишнього світу. На ньому залишився жити царствений листвень, де живуть праведниця^-праведниці-баби-праведниці.
По ночах острів обходить “хазяїн” – добрий дух лісу.
Всі герої повести, насамперед Дар’я, живуть чекаючи кінця. Це час тривог, час прощання, накреслення пророчих завітів. Автор розкриває глибину почуттів героїв, їхню щиру любов до того місця, де вони виросли. Особливо яскраво це проявляється в людей старшого покоління. Молодь же рада перебратися на “більшу землю”. Це теж свідчить про руйнування моральних підвалин, про віддалення людини не тільки від того місця, де він народився й виріс, але й від природи в цілому. А в цей час старі їздять прощатися зі своєю землею й не можуть стримати горючих сліз. Їм страшно перебиратися на нове місце, де інша земля, інші закони, інше життя.
А Запекла, зі своєю гармонійністю, добротою й любов’ю, зі своєю несхожістю на все навколишнє, назавжди ховається під річковими водами, щоб уже ніколи не повернутися. Під хвилями ховається острівець “обітованої” життя. Так і людська чистота щиросердечна гине в руках недотепного “майстра”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)