Доля дітей в оповіданнях Степана Васильченка
Степан Васильченко, письменник і учитель, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів.
Вболіваючи за долю малечі з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами… Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя…
Діти – герої Васильченкових оповідань – жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей – безхлібне й невеселе, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумними
Дівчина Устина (“Волошки”) з любов’ю збирає букет ніжних польових волошок, щоб подарувати його вчителеві. Але, довідавшись про його аморальність, штурнула квіти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнівом і почуттям рішучого протесту. Устина
З м’яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить “старувати”, тобто серйозно, по-дорослому навчати старших (“Свекор”). За зовнішньо благополучним родинним затишком криється соціальна кривда. Не так уже безжурно живеться батькам і старшим братам та сестрі Василька, які зранку й до ночі важко працюють. їхнє життя повне всіляких знегод, але вони вміють пожартувати, посміятися.
Хлопчика життєрадісної вдачі, котрий любить пофантазувати і хоче збагнути запитливим дитячим розумом та серцем навколишній світ, бачимо в новелі “Басурмен”. Мати, сама не дуже богомільна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсім не ваблять поклони та нудне моління перед іконами. У ньому підсвідомо народжується протест проти Бога, його не лякає і картина “страшного суду”, що висить у хаті.
Небагатослівні, але глибою змістом, проникненням у внутрішній світ героя, оповиті світлим ліричним серпанком – такі Васильченкові новели про дітей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)