Добуток на тему: Туга за Україною в поэзиях Т. Шевченко
Ім’я видатного українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченко, відомо далеко за межами України. Він як теперішній патріот своєї Вітчизни, був завжди разом з нею й навіть тоді, коли був далеко від її. Думки Кобзаря летіли до рідної неньки, намагаючись хоч чимсь їй допомогти, їй, скривдженої й знедоленої. Немає волі на Україні, забулася козацька слава – от що засмучує Тараса Шевченко. І шле він на рідну землю свої Думи, свої “квіти”.
Тужить Кобзар за своєю ненькою, тому що Батьківщина – єдина у світі, і її неможливо забути.
Подивитеся на рай тихий, На свою Країну Полюбите щирим серцем Велику руїну (“И мертвим, і живим…” )
Адже Україна – єдина у світі, і не знайдемо ми ніколи нічого краще, ніж її зелені садочки, чим
Учитеся, читайте, И чужому вчите И свого не цураєтеся, Тому що хто мати забуває… Того Бог карає (“И мертвим, і живим…”)
За такою Україною, вільної, незалежної, тужить Тарас Шевченко, де всі люди будуть братами, де будуть розуміти один одного так, як було колись. І тоді прийде нове життя, щаслива, радісна, “оживе добра слава”, і буде “сім’я більша” і в цій “сім’ї вільної, нової” буде жити вічно ім’я великого українського Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко вірить у те, що Україна порве “кайдани” неволі, “окропит” волю “ворожою злою кров’ю, стане рівної з іншими країнами, і “прийде в забуття ганебна давня година”, тому й кличе:
Обійміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! (“И мертвим, і живим…”).