Дівич-вечір
Дівич-вечір відбувався у п´ятницю перед весіллям і був своєрідним прощанням нареченої зі своїми подругами та дівочою громадою. У цей час здійснювались певні ритуали, пов´язані із культом Рослин та вірою в їх магічну дію. Найпоширенішими з них були заплітання вінка з калини, барвінку чи інших вічнозелених ритуальних рослин на голову нареченої та вінка на коровай (так зване вінкоплетення); виготовлення вінка чи букета для нареченого, виплітання ритуально-магічних віночків або букетиків із живих квітів та рослин для дружини і гостей. На
Захотіла Марися
Нещасливоє зілє
Калинового вінка,
Не поспіло на весілє,
І післала батенька
На той день, на неділю,
За море по калину;
Марией на віночок.
Батенько проїжджає,
Ой поспіла, поспіла,
Калина не процвітає:
Одна
Ей, калино, калино,
Не дозріла в садочку,
Нещаслива годино!
То дозріє в віночку.
Або:
Вийтеся віночки скорій,
Горі, сонечко, горі,
Бо вже білій зорі.
Вийтеся віночки скорій,
Подай-ка, мамко, йголку
Плетем віночок з зеленого барвіночку
Та ниточку тонку.
Молодятам на головочку.
Тут теж часто співали пісні від імені нареченої, яка, як правило, при виконанні цього обряду була присутня:
Ходит Марисейка попід садойку,
Ой вінку, вінку, зелений барвінку,
Склонила головойку;
Наробив єсь ми жалю;
Ріже барвінок собі на вінок,
Ой юж я ся со своїм батейком
На свою головойку:
Навіки розлучаю.
У цих піснях частий мотив прощання, жаль через розлуку дівчат зі своєю подругою: “Ой ішли ми лугами, калину ламали, Вже ж тобі, Меланю, не ходити з нами”.
У час дівич-вечора дорослі парубки з боку нареченої вирушали на конях з музиками до двору нареченого на оглядини (чи готова родина молодого до весілля). Вони везли на деревці сорочку, пошиту і вишиту нареченою, яку мав молодий викупити, і в якій ішов до шлюбу. Зберігся ряд обрядових пісень, якими випроваджали “посланців” нареченої:
Марисиних три брати
Оглядати сьвітлойку.
По стаєнойці ходят,
Сьвітлойку оглядати,
Коничейки сідлают,
Где мают Марисю дати,
Десь їхатойки мают:
Чи добрії там люди,
В далеку сторонойку
Чи добре єй там буде.
“Посланці” звертаються до нареченої:
Марисю, Марисейко!
Місяцю, місяченьку!
Гдеш ти нас висилаєш,
Сьвіти нам в дорожейку,
В далеку дорожейку,
Жеби ми не зблудили,
В невидимую ночейку?
Кошулі не згубили.
Їм на дорогу співають у відповідь:
Післанці, післанчикі,
Кошулейку віддайте,
Не бавте же ся довго…
Назад ся повертайте.
У давнину існувала традиція, що в час дівич-вечора, у домі нареченої молодий святкував прощання з побратимами, своєю парубоцькою громадою. Інколи не бояри нареченої везли сорочку до двору молодого, а, навпаки, – наречений після прощального вечора з друзями брав своїх найближчих побратимів (дружбів), і їхав до дому молодої викупляти її віночок, свій букет чи віночок та сорочку. Його проводи теж супроводжувались піснями:
Бояри молодиї, учиніт волю мою,
Та ходіт со мною до тестенька на двір,
До Марисеньки за стіл.
Там ми Марисенонька мила,
Бо ми сорочку вшила.
В обрядах приготування до весілля існують певні розбіжності на різних територіях. Так, у деяких регіонах прикрашання весільного деревця відбувається теж у дівич-вечір.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)