Пошук сенсу життя героями творів Чехова

Пошук сенсу життя – це доля кожної мислячої й совісної людини. Тому кращі наші письменники завжди напружено шукали художнє рішення цього вічного питання. Сьогодні, коли старі ідеали потьмяніли, а нові завойовують своє місце, ці проблеми чи стали не найважливішими. Але сказати з повною впевненістю, що багато з людей знайшли цей сенс життя, ми не можемо. Було б радісно усвідомлювати, що всі його шукали й шукають. Тільки кожна людина бачить сенс життя по-своєму.

Мені здається, сенс життя в любові до тих, хто тебе оточує, і до тієї справи, що ти

робиш. І щоб любити людей і свою роботу, треба любити повсякденні дріб’язки, бачити в них радість, щохвилини намагатися поліпшити що-небудь навколо себе й усередині себе. По-моєму, Чехов нас учить саме цьому. Сам він, по спогадах сучасників, був людиною, життя якого заповнювалася завзятою працею. Він був жалісливим до людей, боявся неправди, був щиросердою, м’якою, увічливою, вихованою людиною

Ознака духовної культури особистості – готовність до самовіддачі й самопожертви. Чехів завжди був готовий допомогти людям. Він лікував хворих, працюючи лікарем. Але лікувати душі людей виявилося більше важким і більше

важливою справою. Чехів не міг не стати письменником! У його п’єсах і оповіданнях ми бачимо життя простих людей, повсякденний побут. Близькі авторові люди – люди звичайної долі. Це інтелігенти, що шукають зміст життя

Обговорюючи тему пошуку сенсу життя у творах Чехова, необхідно зупинитися на його останній п’єсі “Вишневий сад”. У ній тісно переплітається минуле, сьогодення й майбутнє всієї Росії. Раневская прощається із садом, начебто розстається, зі своїм минулим, дозвільним, марнотратним, але завжди вільним від розрахунків, вульгарних меркантильних інтересів. Їй не жаль розтрачених грошей, вона не відає ціни копійки. Раневскую хвилює це нещасливе, нескладне життя. Навіть останній бал, що затіває героїня, цей мир на уламках минулого, несе в собі головну мету життя – прагнення спостерігати радісну мить, перебороти свій розпач, забути про поганий, знайти радість у кожній хвилині, піднятися над хаосом, нещастям

Петя Трофимов повний дум про майбутнє. Він заражає своїми мріями й Аню. Вони вірять у прийдешню радість, волю, любов. Єрмолай Лопахин бачить сенс життя в придбаннях нерухомості, в оволодінні тим, про що його дід і батько й мріяти не могли, тому що були рабами. А він своєї мети досяг, став власником вишневого саду. Але не став счастливее, коли зрозумів, що це “непотрібна перемога”, що не про втрату саду сумують його власники, що є зовсім іншої цінності

Кожний з героїв п’єси шукає свій шлях у майбутнє. Тема “вишневого саду” – це тема особистої причетності до краси, до природи, що кличе до пошуків змісту життя

Героїня оповідання “Стрибуха” Ольга Іванівна Димова не шукає сенсу життя. Для неї все життя – смуга задоволень, танців, сміху. Всі навколишні її люди тільки для того й служать, щоб робити їй приємність. Тільки коли вона втрачає Димова, усвідомлення його незвичайності приходить, та й то ненадовго. Не хочеться їй вірити в те, що не буде більше безтурботного й дозвільною життя

Для люблячу ж Ольгу Іванівну Димова щастя в тім, щоб задовольнити всі примхи дружини, плекати її й терпіти все заради її блага. Боязка, інтелігентна людина жертвує всім, не думаючи про себе самому. Працює, лікує людей, терпить негоди заради справи, заради боргу. Він не може інакше, тому що любить людей

“Вільне й глибоке мислення, що прагне до розуміння життя, і повне презирство до дурної суєти миру, – от два блага, вище яких ніколи не знала людина”, – говорить доктор Ратин в оповіданні “Палата № 6” своєму пацієнтові. “Спокій і достаток людини не поза ним, а в ньому самому… мисляча людина відрізняється тим, що нехтує страждання, що завжди задоволений”. Іван Дмитрович Громов думає інакше. Для нього життя – це можливість відповідати на біль лементом і слізьми, на підлість – обуренням, на мерзенність – відразою

Підсумок їх споровши сумний: одного дня в лікарні було досить Рагину, щоб звалилася його теорія. Сашко в оповіданні “Наречена” переконує головну героїню Надю поїхати вчитися, кинувши будинок, звичний спосіб життя, нареченого, щоб показати всім, що ця “нерухоме, сіре, грішне життя” набридла їй. Він малює перед Надею чудові картини, обрії, які їй відкриє нове життя: “чудесні сади, фонтани”. Подібно Трофимову, Сашко вірить у прекрасне майбутнє, і його віра переконує Надю. Обоє вони бачать сенс життя в прагненні до кращого, коли “зла не буде, тому що кожний буде знати, для чого він живе”.

В оповіданні “Будинок з мезоніном” Ліда Волчанинова треба ідеям народництва, бачачи в цьому своє покликання. Чехів показує нам прогресивно мислячу дівчину, що ится сенс життя в допомозі хворим, у навчанні безграмотних дітей, у турботі обедних.

Любов до маленької, простої людини є сенсом життя Ліди Волчаниновой, Наді, Громова, Димова й інших героїв Чехова. Нарешті, в “маленькій трилогії” перед нами з’являється Іван Іванович, людина шукаючий, що міркує про свою долю. Він призиває: “…не заспокоюйтеся! Поки молоді… не утомлюйтеся робити добро!.. Якщо в житті є зміст і ціль, то зміст цей не в нашому щасті, а в чомусь більше розумному й великому. Робіть добро!”

Повстаючи проти пасивного погляду на життя, Чехов відкриває своїм читачам віру в російську інтелігенцію, віру в кожну чималу людину, здатного вистояти під ударами долі й піднятися над своїм часом у вічних пошуках вищого сенсу життя. На прикладі Беликова (“Людина у футлярі”) Чехов показує, що із середовища інтелігенції, байдуж і пасивної, нерідко виходили й переконані захисники мракобісся. На думку письменника, це закономірно: хто не бореться за нове, за справедливе, той рано або пізно виявиться ревнителем віджилого, відсталого. В образі Беликова Чехов дав символічний тип людини, що сам усього боїться й тримає в страху всіх навколишніх. Класичною формулою боягузтва стали беликовские слова: “Як би чого не вийшло”.

Не перестаєш дивуватися сучасності оповідань Чехова, їхньої злободенності, актуальності. Хіба немає й зараз серед нас таких Беликових, для яких думка навколишніх, страх за свої власні дії важливіше особистих переконань?

Немає однакових характерів, немає абсолютно однакових доль. Здається, люди йдуть кудись всі разом, від народження до смерті, проходячи схожий шлях. Але це тільки здається. Кожна людина йде своєю дорогою. У пошуках свого власного сенсу життя він вибирає собі друзів, професію, долю. Це дуже складно й вдається далеко не всім. Багато хто здаються, відступають, міняючи свої переконання. Деякі гинуть у нерівній боротьбі із труднощами й превратностями долі. Лише той, у кому стукає добре серце, хто здатний зрозуміти ближнього свого й допомогти слабкому, досягає щастя. Щастя – це збагнення сенсу життя. Щастя – це потреба й уміння робити добро. Цьому нас учить безсмертний, скромний і добрий Чехов. Цьому нас учить саме життя. Ніж раніше ми розуміємо необхідність робити добро, тим швидше досягаємо щастя. Іноді, на жаль, занадто пізно людин усвідомлює, що його моральні ідеали були помилковими, що не там він шукав сенс життя

Добре, якщо така людина встигає це зрозуміти тоді, коли ще є час щось змінити, виправити. Читати й перечитувати Чехова – це значить поспішати робити добро!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пошук сенсу життя героями творів Чехова

Categories: Твори з української літератури

Links