Сюжетний аналіз Елегія Жуковського “Вечір”

У ній сполучається з особливою виразністю створення романтичного по своїй суті образа із упевненістю зображення, з м’яким і проникливих ліризмом. Не учень, що будить свої сили, а майстер, твердою рукою мир, що малює, таким, якої він його бачить, – такий образ поета з’являється перед читачем цієї елегії, що одержала довге життя у свідомості ряду поколінь

Уж вечір… Хмар змеркнули краю,

Останній промінь зорі на вежах умирає;

Остання в ріці блискучий струмінь

З погаслим небом вгасає

…Місяця збитковий лик стане через

пагорби

Про тихе небес замислених світило,

Як зиблется твій блиск на сутінку лісів!

Як блідо брег ти озлатило!

Сиджу задумавшись; у душі моєї мрії;

До минулих часів лечу воспоминаньем…

Про днів моїх весна, як швидко зникла ти,

Із твоїм блаженством і страданьем!

Як і в попередніх елегіях – те ж самий ефект поступово згасаючого світла, звичні контури змінюються глибокими тінями. “Включається” місяць – і з’являється незвичайне, удень неможливе: бліда золота доріжка місячного світла на воді. Денна ява переміняється нічною зибкостью – і відповідно до іншої стала тональність

чквств, іншим став предмет роздумів

Питання треба за питанням – і всі вони хиляться до пізнання однієї проблеми:у природі немає несправедливості, тому що зміна весни, літа, осені, зими у своєму кругообігу, у постійній повторюваності цвітіння й умирання відбита вічність. Але стосовно людини споконвічно закладена несправедливість: дитя природи, краще її створення – він не вічний, він неповторний як особистість, він приречений на повне зникнення. Він немов кудись владно захоплений. Але куди, навіщо, яка мета цього квапливого прагнення в таємниче майбутнє? І що воно обіцяє людині, крім могильної плити над зотлілим порохом? Куди підуть ці яскраві, сильні почуття, що прикрашали людське існування, ці пекучі сльози розчарувань, ці страсті, від яких закипав мир, коливалися царства, відкривалися нові перспективи перед людством?

Про брати! про друзі! де наше священне коло?

Де пісні полум’яні й Музам і волі?

Де Вакхови бенкети при шумі зимових хуртовин?

Де клятви, дані Природі,

Зберігати з вогнем душі нетлінність братніх уз?

И де ж ви, друзі?.. Иль всяк своєї тропою,

Позбавлений супутників, тягнучи сумнівів вантаж,

Розчарований душою,

Тягтися засуджений до безодні гробовий?..

У цій елегії молодий росіянин поет заговорив не тільки про свої таємні роздуми й навіть не тільки про те, що хвилювало російських інтелігентів, схильних до осмислення життя в раннеромантическом, елегійному дусі. Жуковський підняв проблему загальнолюдського плану. Питання про зміст буття, про особисту смерть і безсмертя, про призначення людини стояв буквально перед всіма мислячими людьми – за всіх часів і у всіх народів. Заслуга Жуковського в тім, що цю вселюдську проблему він виклав уперше в російській літературі на рівні цілком оригінальної, високої поезії з величезної заражающей силоміць.

Вся система художніх засобів тут підпорядкована адекватному вираженню почуттів і думок романтика. Вся сукупність метафор і епітетів сприяє створенню ефекту струения, зибкости. Пейзаж остраняется за допомогою визначень переважно переносного значення. Так, коло може бути великий або маленький, вирізаний рівно або нерівно, невірною, тремтячою рукою. Тут же він сполучається з визначенням не з фізичної сфери, а із зовсім іншої: священне коло – це поняття моральне або загальідеологічне. Пісні можуть бути сумовиті або веселі, приємні або дратівні, виконані майстерно або незграбно. Тут же полум’яні пісні взяті в переносному значенні – як запальні, вільнодумні, політичні славослів’я не тільки на честь муз, поезії, творчості, але й волі. І це в кріпосницькій Росії в 1806 році. І в той момент, коли реакційний сполучник трьох монархів (Пруссії, Австрії й Росії) намагався розтрощити французьку армію, що ще не втратила ореол визволительки європейських народів!

Перед нами ліричний шедевр, повний схвильованої патетики (вільний ямб, риторичні питання, посилені анафорами слів “як”, “коли”). Лексика високого стилю, позбавлена при цьому всякій манірності, – все це свідчить про те, що перед нами добуток великого майстра

Василя Андрійовича Жуковського по праву вважають “літературним Колумбом Русі”, що открили їй “Америку романтизму в поезії” На початку XІX століття романтизм у Росії був новим напрямком, що прийшло до нас із західноєвропейської літератури. Романтизм приніс із собою нові теми, образи, настрої, мотиви, художні прийоми зображення. Більше того, можна сказати, що романтизм визначив нове – романтичне – відношення до життя. Провідником усього того нов і незвичайного, що ніс у собі романтизм, і з’явився в Росії Жуковський

Усе, що створює Жуковський, перейнято особливими романтичними мотивами, у яких знаходять висвітлення почуття, думки, настрою, переживання його ліричного героя. Їх можна виділити й у баладах, і в любовній ліриці, але, мабуть, найбільше чітко ці романтичні мотиви проявляються в пейзажній ліриці, до якої ставиться вірш “Вечір” 1806 року

Тут створюється особливий ліричний пейзаж, які став відкриттям для російської літератури Особливість його полягає в тому, що зображення природи у вірші не стільки малює реальну картину, скільки відбиває щиросердечний стан, настрій ліричного героя Найбільше характерно для лірики Жуковського елегійний настрій і пов’язані з ним елегійні мотиви. Елегія завжди перейнята смутком, зв’язаної як з інтимними переживаннями людини, так і з його філософськими міркуваннями омире.

Таке й вірш Жуковського “Вечір” – перша оригінальна елегія поета, що стала вищим поетичним досягненням його ранньої творчості. У ній втілилася особлива якість поезії Жуковського, що робило її одночасно нової й дуже близької для багатьох людей, – це її глибоко особистий, біографічний початок. Такого в російської поезії ще не було

Бєлінський дуже вірно помітив, що до Жуковського російський читач навіть не підозрював, що “життя людини могло бути тісно пов’язана з його поезією”, а добутки ставали “лучшею біографією його”. В елегії “Вечір” дійсно відбилося життя поета, його сподівання й міркування про своїй участи

У пейзажі, при всій його романтичній елегійності, легко вгадуються реальні прикмети рідних для поета місць – Мишенского й Белева:

Як сонця за горою чарівний захід –

Коли поля в тіні, а гаї віддалені

И в дзеркалі води коливний град

Багряним блиском озаренни…

Звідси інтимність переживань поета, виражених у вірші, а в подіях його життя – джерело основних мотивів цієї елегії. За три роки до її створення вмер найближчий друг Жуковського Андрій Тургенєв – йому було всього 22 року! Ця смерть потрясла поета, змусила задуматися про швидкоплинність життя, об пренаступну людину втратах. Звідси мотив туги й пам’яті про збіглому:

Сиджу задумавшись; у душі моєї мрії;

До минулих часів лечу воспоминаньем…

Про днів моїх весна, як швидко зникла ти,

Із твоїм блаженством і страданьем!

Де ви, мої друзі, ви, супутники мої?

Ужели ніколи не зріти соединенья?

Один – хвилинний колір – почив, і непробудно,

И труна передчасний любов кропить сльозою…

И все-таки спокій природи, що завмирає у вечірній тиші, втішний для поета Ліричний герой розчинений у природі й не протистоїть миру, не усвідомлює життя в цілому як щось вороже його душі. Звідси мотив примирення й смиренності перед величчю Божества, розчиненого в природі:

Мені доля судила брести невідомим шляхом,

Бути другом мирних сіл, любити вроди

Природи, Дихати над сутінком дібровною тишею

И, погляд схиливши на пенни вод,

Творця, друзів, любов і щастя оспівуватися

Вигук про можливість близької смерті, що містить вірш, не загрожує тугою. Розчинення, злиття виявляється загальним законом світобудови. Як промені сонця тануть у вечірньому сутінку, зливаючись із природою, що мерхне, так людина вгасає й все-таки залишається жити ввоспоминаниях.

Чим же незважаючи ні на що прекрасно вечір для поета? Це мить згоди в природі, коли “все тихо”, коли веянье вітру й “гнучкої верби трепетанье”, плесканье струменів існують в одному ритмі, коли “злитий із прохолоддю фіміам”. Це дивне по красі опис літнього вечора, насиченого барвистими епітетами й метафорами, що вражає вишуканістю мелодійного малюнка й звукової гармонії вірша, не може залишити байдужим і сьогоднішнім читачем

Недарма коли Петру Іллічу Чайковському для опери “Пікова дама” знадобилося вибрати трохи найбільш співучих і разом з тим типових рядків з віршів, що малюють російську природу, він зупинився на “Вечорі” Жуковського, фрагмент якого звучить у знаменитому дуеті Лізи й Полини:

Уж вечір… хмар змеркнули краю,

Останній промінь зорі на вежах умирає;

Остання в ріці блискучий струмінь

З погаслим небом вгасає

Але ця гармонія можлива лише в умиранні, коли “остання в ріці блискучий струмінь із погаслим небом вгасає”. Така позиція елегійного, споглядального романтизму, що відбиває поезія Жуковського. Знаючи про протиріччя й недосконалість навколишнього світу, він не нарікає, оскільки душу поета прагне бачити не стільки мир реальний, у якому “безодня сліз і страждань”, скільки ідеал, але він перебуває за межами земного буття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжетний аналіз Елегія Жуковського “Вечір”

Categories: Шкільні твори

Links