Святий вечір

Письменник починається з дитинства. З дитячих вражень, спостережень, захоплень. Надворі лютує мороз, віє хурделиця, а в хаті тепло, затишно, врочисто. Пахне м’ятою і свіжоспеченим хлібом. У кутку під образами горить лампадка. За вікном сутеніє. Заходить знадвору батько, напускаючи холоду в хату. Запалює світець із трьох сухих скіпок. Селянський світильник тріщить, кадить, стріляє, і вогняні іскри золотим дощем спадають у заздалегідь підставлене коритце з водою. Золотавий полиск грає на ликах святих у кутку та на тихих утаємничених обличчях

людей. І Сашко замріяно споглядає все це. Святий вечір. Численна Довженкова родина всаджується за святковий стіл. Посередині – у великому полив’яному горщику – кутя. Тут же й чавунець, у якому узвар із сухих яблук, груш, вишень. Ось мати статечно підходить до вікна і врочисто стукає тричі дерев’яною ложкою в замерзлу шибку:

– Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти! Коли звуть, приходь

Тепер, а не літом. Та не морозь гірки й капусту, яблука й груші!

Так було тисячу літ тому, коли давні слов’яни обожнювали небо і сонце, грім і зорі, річки й дерева, тварин і нічний морок, коли вони зимовими вечорами, намагаючись

усіляко задобрити бога холоду Мороза, щиро запрошували його на вечерю, аби напровесні він не поморозив їхню горобину.

– Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти! – повторює мати.

Сашко заворожений. Йому здається, що ось цієї миті з гуркотом розчиняться двері – і в клубах пари з’явиться на порозі червонощокий велетень з білою бородою та вкритими інеєм кущастими бровами.

Усе життя стукатиме в серце письменника рідна мати зі словами: “Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти!”. І вже всесвітньо відомий митець у грізні дні кровопролитної війни напише “Повість полум’яних літ”, де батьки головного героя-воїна Івана ‘ Орлюка – старі Демид і Тетяна – у Святий вечір опиняться просто неба на морозі, біля спаленої гітлерівцями хати. І на зло всім бідам баба Тетяна заспіває колядку про свого рідного Йваночка, що в цей час ворогів б’є на фронті, та злаштує скромненьку вечерю під напівзруйнованою піччю, а дід Демид гукне в ніч: “Морозе, морозе, а йди куті їсти! Морозе, морозе, йди!” – і ці слова набудуть враз високої значимості – прозвучать, прогримлять життєствердним гімном невмирущості народу.

(С. Плачинда)

Завдання. Доповніть текст переказу “словесною картинкою” зі свого життя: чи є в ньому новорічні й різдвяні святощі?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Святий вечір

Categories: Шкільні твори

Links