Дитинство Тараса (за віршами Т. Г. Шевченка “Мені тринадцятий минало…” та “На Великдень, на соломі…”)
Тяжким і безрадісним було сирітське дитинство великого українського поета Т. Г. Шевченка. Про це ми дізнаємось з багатьох його творів. Один із них – “Мені тринадцятий минало…”. Хлопчик, залишившись сиротою, змушений був пасти чужі ягнята, щоб заробити собі на шматок хліба.
Навколишній світ зачаровує його своєю красою, здається добрим, приязним. Забуті всі прикрощі – і хлопчик звертається з молитвою до Бога, бо йому хочеться розділити з кимсь свою радість, поділитись думками, почуттями.
Але такий піднесений, радісний настрій
Але дитячі сльози і дитяче горе – недовговічні. Знайшлася добра душа, яка пожаліла, приголубила його. Це дівчина, що “недалеко… плоскінь вибирала”. Почувши дитячі сльози, вона “прийшла, привітала”, розрадила. І знову для сироти світ засяяв, наповнився барвами, став веселим і привітним.
З особливою теплотою і любов’ю змалював Тарас Шевченко сироту, яким був сам у дитинстві, у вірші “На Великдень, на соломі…”
Великдень
Сирітці, що була серед них, теж хотілося бути, як усі діти, хотілося, як вони, чимось похвалитися. Але єдине, що вона дістала в подарунок на свято, – це обід у батюшки для таких, як і вона, знедолених.
До сердечного щему стає боляче за цю нещасну дитину, яка була позбавлена найціннішого – тепла і любові рідних.