Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога… Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу… І не знаю, Чого маленькому мені
То йді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло, Недовго молилось…
Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло. Боже небо голубеє – І те помарніло. Поглянув я на ягнята – Не

мої ягнята! Обернувся я на хати –
Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози!.. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала…
Неначе сонце засіяло. Неначе все на світі стало Моє… лани, гаї, сади… І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю, То серце плаче та болить, Чому Господь не дав дожить Малого віку у тім раю. Умер би, орючи, на ниві. Нічого б на світі не знав, Не був би в світі юродивим,
Людей і Бога не прокляв!..
Коментар Автобіографічний вірш

Т. Шевченка “Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він – сирота безпритульний, немає в нього нічого – ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала – і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині – роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан – це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього.
Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мені тринадцятий минало

Categories: Скорочені твори

Links