ЦИВІЛЬНЕ ЗВУЧАННЯ ЛІРИКИ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА
ЦИВІЛЬНЕ ЗВУЧАННЯ ЛІРИКИ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА. Вірші М. Ю. Лермонтова відомий літератор В. Ходасевич на^-кликав “…поезією страждаючої совісті”. Совість поета чуйно реагиро-вала на всі прояви несправедливості в російському суспільстві. З усією строгістю “судді й громадянина” Лермонтов оцінював собы-тия сучасної йому дійсності
Тривожна незадоволений-ность сьогоденням, мрія про краще Майбутнє, спрага гармонічного людського буття все це зливалося в бурхливий потік його лири-ки. Думки про батьківщину неминуче народжували в поета
” зі стихотворе-ния “Скарги турка” ставляться насамперед до положення простих людей у кріпак
Заради волі народу поет готовий пожертвувати навіть своєї жиз-нью: За справу загальне, бути може, я впаду. Иль життя у вигнанні безплідно проведу… Саме в цьому бачив Лермонтов зміст свого життя, борг граж-данина й поета
У його лірику часто звучать ноти самітності, розчарування й приреченості. Це не випадково: розквіт його Творчості доводиться на період “похмурого десятиліття”. “Усе, що було тоді в Росії шляхетн і великодушного, нудилося в рудниках або Сиби-Ри”, справедливо помітив Герцен
В умовах жорстокого терро-ра подібні настрої були цілком природні. Самотнім чув-ствует себе вітрило, що біліє далеко в море, дубовий листок, від-рвавшийся “від гілки рідної”, і сосна, що росте на “півночі дикому”… Темницею називає поет миколаївську Росію. “Відчините мені темницю, дайте мені сиянье дня”, викликує він у вірші “В’язень”. Вірш “Прощай, немита Росія” перегукується з пушкінським “Волі сівач пустельний”, де автор теж гово-рит про те, що народ звик до ярма й бича й поки залишається глухим до голосів, що вимагають для нього волі
Рабське положення при-учило його покорятися силі. Ліричний герой Лермонтова в тяж-кий година кидає в особу улюбленої Батьківщини гіркий докір: Прощай, немита Росія, Країна рабів, країна панів, И ви, мундири блакитні, И ти, слухняний їй народ. Але цей “докір” усього лише форма вираження тривоги поета за свою батьківщину, а не презирливий розрив з ним. Звертатися до ро-дини “на ти”, як підтверджує Історія, право великих художни-ков, а зовсім не прояв брутальності й жовчі. Такі звертання можна зустріти майже у всіх великих росіян поетів
У вірші “30 липня Париж” Лермонтов, виражаючи з-чувствие революції, пише: “Є суд земної й для царів”. А в “Новгороді” поет призиває декабристів зберігати мужність і по^-дає їм надію: “Загине ваш тиран, як всі тирани гинули”. В одному із самих значних віршів поета “Батьківщина” Добролюбов побачив, як Лермонтов у своїх сподіваннях близький до своє-му народу. От уривок із цього вірша, що підтверджує правоту Добролюбова: Люблю вітчизну я, але странною любов’ю!
Не переможе її розум мій. Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья. Але я люблю за що, не знаю сам Її степів холодне молчанье, Її лісів безбережних колыханье… Ні в ранніх творах Лермонтова, ні в інших російських поетів того часу цивільне почуття не досягає такий высо-який ясності, такої усвідомленості, як у цьому вірші. Говорячи про Лермонтова як про громадянина, треба згадати, що його завжди хвилювала доля його покоління
Так, в “Монолозі” образ тих, чия юність нудилася “серед бур порожніх”, а “життя пасмур-на”, звучить докором існуючої дійсності. В “Думі” поет дорікає сучасників за щиросердечний холод, за відсутність твердих переконань, за нездатність до дії, за творчу безплідність. До добра й зла ганебно байдужі, Спочатку поприща ми в’янемо без боротьби; Перед небезпекою ганебно легкодухі, И перед властию знехтувані раби. Поезія Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона заколотна, неспокійна
Повна почуттям громадянського обов’язку й свобо-ды. Його вірші пронизані глибокими думками, зігріті ве-ликой любов’ю до батьківщини й свого народу. Духовний мир поета, його ідеали, шалене прагнення до вищої досконалості не можуть не хвилювати сучасного читача
(2 votes, average: 3.50 out of 5)