Цивільна лірика Н. А. Некрасова
1. Шлях Некрасова в літературу й знаходження поетом головної теми творчості. 2. Доля народу і її відбиття в лірику. 3. Міркування про призначення поета. Інтерес до літератури з’явився в Некрасова в ранній юності, імовірно, під впливом виховання матюкай Однак батько хотів, щоб його син став військовим. Довідавшись, що Микола збирається надходити в Петербурзький університет, батько перестав висилати йому гроші.
Некрасов бідував кілька років, перш ніж домігся певної популярності. Перша книга віршів Некрасова була написана в романтичні традиціях
Про це говориться, наприклад у вірші Некрасова “Міркування в парадного під’їзду”. Цікавий прийом, за допомогою якого поет дає читачам подання про соціальний статус “власника розкішних палат”. Некрасов не пише ні про його чина, ні про доходи, ні про зв’язки, зате показує картину, яку можна у свята й у будень спостерігати у дверей цього “значної особи”. Тут завжди багато людей – по святах усі поспішають поздоровити хазяїна будинку, у будень у дверей тісняться численні прохачі Ще нічого не відбувається, якщо не вважати звичайну юрбу у дверей, а вже виразно відчувається ворожість автора до людини, замість особи, особистості якого ми бачимо лише фасад його будинку: От парадний під’їзд.
По врочистих днях, Одержимий холопською недугою, Ціла місто з якимось переляком Під’їжджає до заповітних дверей; Записавши своє ім’я й звання, Роз’їжджаються гості додому, Так глибоко задоволені собою, Що подумаєш – у тім їхнє покликання! Дуже незабаром нам стає зрозуміла причина цієї ворожості. Некрасов пише про те, як один раз до парадного під’їзду підійшла невелика група селян, “сільських росіян людей”, і звернулася до швейцара із проханням пропустити їх. Безсумнівно, що ці люди прийшли здалеку з якимсь проханням, але слуги “значної особи” їх прогнали, знаючи, що хазяїн “не любить обірваної черні”. Описуючи цей невигадливий епізод, Некрасов переконливо передав пригноблене щиросердечне стані невдачливих прохачів.
Можливо, спроба звертання до хазяїна розкішного будинку була для них останньою надією на рішення своєї проблеми, та й не тільки своєї, але й своїх односільчан, тому що подібні “ходки” відправлялися в далеку дорогу звичайно за рішенням “миру”, тобто по загальному рішенню жителів села Поет запекло волає до “власника розкішних палат”, погрязшему в пороках: Відвертай їх! у тобі їх спасенье! Але відразу зітхає, розуміючи всю даремність подібних сподівань: Що тобі ця скорбота волаюча, Що тобі цей бідний народ?
Вічним святом швидко, що біжить Життя, опам’ятатися тобі не дає. І до чого? Писак забавою Ти народне благо кличеш; Без нього проживеш ти зі славою И зі славою вмреш! “Міркування в парадного під’їзду” – добуток сатиричне, тому, щоб підкреслити байдужість і зневага більшості влад імущих до простого народу, Некрасов із сарказмом пише: Втім, що ж ми таку особу Турбуємо для дрібних людей? Це вже доля мужика така – сумирно й терпляче зносити всі випробування й тяготи: “так провідне нас провиденье вказало”.
Та й для селян це звично… Однак тон поета, що вдавано виправдує описану ситуацію, незабаром невпізнанно міняється. Назовні проривається непідроблена скорбота, співпереживання великотрудній доленьці російського селянина: …
Рідна земля! Назви мені таку обитель, Я такого кута не видал, Де б сівач твій і хоронитель, Де б російський мужик не стогнав? Завершується цей вірш зверненням до народу. Однак ці рядки можна зрозуміти і як заклик до поета, чия творчість, відповідно до ідей Некрасова, зобов’язано служити інтересам народу: Ти прокинешся ль, виконаний сил, Иль, доль корячись закону, Усе, що міг, ти вже зробив – Створив пісню, подібну до стогону, И духовно навіки почив?..
Питання про роль поета в житті суспільства для Некрасова був одним з найбільш значимих. Яскраво й повно ця проблема розкривається у вірші “Поет і Громадянин”, побудованому як діалог Поета, уеддинившегося від громадського життя, і Громадянина, що спонукує його зайняти більше активну життєву позицію. По думці Некрасова, поет не вправі залишатися осторонь, коли народ піддається гнобленню: Будь громадянин! служачи мистецтву, Для блага ближнього живи, Свій геній підкоряючи почуттю Любові, Що Всеобіймає… Любов до батьківщини, турбота про долі народу – от цивільна позиція Некрасова, що не залежить об той, є чи в людини поетичний чи дарунок ні: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний.
А що таке громадянин? Батьківщини гідний син. Однак талант поета адже даний не просто так; якщо він є в людини, той зобов’язаний ужити цей дарунок на благо іншим людям.
Поет, на думку Некрасова, повинен без страху говорити про страждання народу й беззаконня, що творяться його гнобителями: Іди у вогонь за честь вітчизни, За убежденье, за любов… Іди й гинь бездоганно. Умреш не даром: справа міцно, Коли під ним струменіє кров… У цьому складається поетичне й цивільне кредо Некрасова, що незмінно звучить у нього добутках
(1 votes, average: 5.00 out of 5)