Цикл М. И. Цветаевой “Вірші про Москву” – “величальна пісня” про столицю її Батьківщини
1. Москва в долі Цветаевой. 2. Звертання М. І. Цветаевой до дочки. 3. “Презентація” Москви О. е. Мандельштаму. 4. Москва – головне місто Росії. 5. Дзвін як невід’ємна частина образа столиці.
– Я в груди тебе цілу, Московська земля! М. И. Цветаева Для М. І. Цветаевой Москва не тільки столиця її Батьківщини, Росії, але і її рідне місто, її мала батьківщина, куди вона завжди прагнула душею. Марина Іванівна була всім серцем прив’язана до Москви. Адже саме тут 1892 року, 26 вересня, народилася майбутня поетеса.
З березня по серпень 1916 року Цветаева
У четвертому вірші “Настане день, – сумний, говорять!..” поетеса мріє вмерти у своєму рідному місті Москві. У столиці Росії народилася й старша, улюблена
Своє рідне улюблене місто поетеса описує, даючи наставляння Алі. Марина Цветаева сподівається, що прийде час, і Аріадна “передасть у спадщину” Москву вже своєї дочки, коли її самої, Марини Іванівни, уже не буде на світі: …Мені ж – вільний сон, Дзвін, Зорі ранні На Ваганькове. Про велич і всеросійську історичну значимість Москви М. И. Цветаева говорить і О. е. Мандельштаму, поетові, що народився в Санкт-Петербурзі. Представляючи йому стольний град Росії, вона знайомить свого “дивного й прекрасного брата” із церквями, каплицями Москви, зі Спаськими воротами, з московською святинею – іконою “Несподівана радість”.
З усім тим, що свято й для неї самої, і для всієї православної Русі Наприкінці, передчуваючи подяку Мандельштама за таку своєрідну екскурсію по Москві, поетеса говорить: “Ти не покаєшся, що ти мене любив”. Дослідниця життя й творчості поетеси пише: “Цветаева згадувала відносини з Мандельштамом, як “чудесні дні з лютого по червень 1916 року”. Вони писали один одному вірші; між ними відбувався флірт, але не виникло любовних відносин. “Я замість себе дарувала йому Москву”, – писала Цветаева.
Н. Я. Мандельштам, дружина поета, віддає належне впливу Цветаевой на творчість чоловіка: “нагородивши даром своєї дружби й Москви, Цветаева якось розірвала чари, якими його зачарував Петербург. Це був чудесний дарунок, тому що з одним Петербургом, без Москви не можна було б вільно дихати, випробовувати теперішні почуття до Росії й внутрішню волю, про яку Мандельштам говорив у статті про Чаадаєва. Мандельштам, зі своєї сторони, дав Цветаевой інше, більше широке бачення миру.
Показуючи йому Москву, Цветаева усвідомлювала поезію історії міста, сильніше відчувала культурну ситуацію”, – писала Л. Фрейлер. У тім же 1916 року М. И. Цветаева пише в іншому ліричному циклі “Вірші до Блоку”, у п’ятому вірші: У мене в Москві – купола горять, У мене в Москві – дзвона дзвонять… …И не знаєш ти, що зарозвівайся в Кремлі Легше дихається – чим на всій землі!.. У ньому Цветаева порівнює Москву з відкинутою жінкою.
Адже в XVIII столітті цар Петро I зробив Санкт-Петербург столицею Росії Але поетеса завзято, наполегливо затверджує, що саме Москва з давніх часів – головне місто Росії й з історичної, і з релігійної точки зору. Марину Іванівну “підтримують” і дзвона церков першопрестольного міста. Не тільки на державному рівні, але й загальнонаціональному Москва – серце Росії, її центр, куди прагнуть усе: і богатие, і бедние. Тому поет говорить: Москва!
Який величезний Странноприимний будинок! Всяк на Русі – бездомний. Ми все до тебе прийдемо У цьому вірші вона оповідає про те, що Москва “покличе”, зустріне, обігріє й зцілить будь-якого мандрівника.
Адже в Москві є й цілитель святий “дитина Пантелеймона”, і каплиця Иверской Божией Матері поблизу Кремля. Тому всі дякують столиці за невичерпну, доброчинну гостинність: И ллється аллилуйя На смагляві поля… У віршах М. И. Цветаевой про Москву неодноразово згадуються сім пагорбів, на яких коштує місто; золотоглаві церкви, “сорок сороков” дзвонів. І звичайно ж дзвін, що звучить протягом усього ліричного циклу “Вірші про Москву”. Дзвін – невід’ємний образ вічності й величі Москви.
У першому вірші вона припускає, що буде чути дзвін, навіть коли неї осягне “вільний сон на Ваганько-Ве”. У другому вірші до О. е. Мандельштаму “безсонні дзвони”, гримлячи, привітають “древнього, натхненного друга” Марини Іванівни. У п’ятому вірші, “Над містом, відкинутим Петром…
“, дзвоновий грім, перекочуючись, бореться разом з ліричною героїнею за першість Москви: …Але вище вас, царі: дзвона. Поки вони гримлять із синявого – Незаперечне першість Москви. – И цілих сорок сороков церков Сміються над гординею царів!
У наступному вірші вже по-іншому, вигадливо трактуються звуки, видавані дзвонами: на Калузькій дорозі, по якому нібито йде мандрівниця, “накрапає дзвоновий дощ”. У сьомому вірші Марина Цветаева починає з того, що московські дзвони супроводжують життя її ліричної героїні із самого дитинства: Сім пагорбів – як сім дзвонів, На семи дзвонах – дзвіниці. Всіх рахунком: сорок сороков, – Дзвонове семихолмие!
…Илюбила ж, любила ж я перший дзенькіт… І закінчується ліричний добуток “дзвоновою землею московскою”. А в той день, коли лірична героїня з’явилася на сзет, у суботу на Іоанна Богослова, “сперечалися сотні дзвонів”.
Москва залишилася єдиним рідним містом для М. И. Цветаевой незважаючи на те що після Громадянської війни поет виїхала з нього зі своєю дочкою. Вернулася М. И. Цветаева в Москву тільки в 1939 році
(1 votes, average: 5.00 out of 5)