У додатку зі своєю статті З. Сергєєв публікує чотири листа до Суворіну М. Про. Меншикова. Свого часу лаяти його “Листи до ближнього” була така само обов’язкова, як і саме “в Новий час”. Зараз постать Меншикова переоцінена. У тому-таки листі від 25 грудня 1904 року писав, наприклад: “Що можемо ми, журналісти? Тільки прикидатися, лише говорити те, що відчуваєш. Нехай це дико, сумбурно, різко, – на отвыкшее від натуральних звуків вухо, але ці сама істина, людині доступна” (із шостої). Мабуть, з тими словами погодиться багато хто сучасні
журналісти. М. Ганичева торкається теми, не яка дістала достатнього висвітлення статті Сергєєва, – Суворін – редактор. “Відчуття ініціативи, любов до нововведень, вміння “зробити” журналіста, чуття на газетного людини – його якості як редактора” (з. 3). Хоча це й З. Сергєєв, М. Ганичева робить явний висновок: “Каторжну працю А. З. Суворіна так повністю ще зрозумілий і розібрано нащадками. Це ще має зробити, зробити з любов’ю особистості великої, об’ємної, а чи не оскільки це сьогодні зроблено в багатьох виданнях, присвячених йому. Зроблено – з наміром закрити тему служіння, поставивши
натомість тему кар’єри, переслідуючи метою очорнити його та його праці. Дивовижна нелюбов через ці сто років!” (з. 8). Цей розбір не розпочато. Не прочитаний комплект газети, але це справді “каторжну працю”, адже “в Новий час” – видання щоденне, виходив 40 років. Не вивчений повністю величезний архів Суворіна, що зберігається найцікавіші матеріали, не запроваджене науковий обіг. Багато незрозумілого історія існування “Нового часу”. Наприклад, Динерштейн пише, що у газеті не робилося без відома Суворіна, він і на не залишав свою дітище, не довіряючи співробітникам. Але, за оповіданням Глинского, приблизно від 1895 року “старий” активно привертав до керівництву сина Олексія, намагався від газети й зайнятися театром і творчістю. Певний короткий час вони працювали б разом плідно, але неприборканий характер Олексія, яке вирішувало часто ділові суперечки з допомогою ляпасів, змусив батька розірвати зі них і в 1905 року Суворін знову активно керує газетою. Останні майже 3 роки життя, під час смертельної хвороби він передав газету синам Михайлу та Борису, який став на чолі “Вечірнього часу”. Але роботою батьками старшого сина в “Новому часу” Суворін був незадоволений: “Мишко поганий редактор”, – пише він у Щоденнику. А. У. Амфітеатрів, який із суворинского видання 1899 року, говорить про “молодий редакції – державників”, протистояв редактору-издателю. Про неї нічого невідомо. Не вивчений період із 1900 по 1909 рік у творчості самого А. З. Суворіна. М. Ганичева наводить лист Суворіна Крамскому: “Я розбираю себе суворо у останнім часом, хочу не сповна розуму підбити підсумки те, що я таке. Звісно, ніхто себе не суддя. Проте себе не знає, як сам людина. Є риси погані, є риса і актори гарні. Погані всі – від бесхарактерности, все від відсутності витримки, від якийсь задньої думки, що заважає бути щирим… У літературному діяльності я нікому залишався вірним, але моя сміливість від атмосфери… Провинність я завжди за собою чую як, якщо я удостоюся те, що моя діяльність буде оцінена коли-небудь неупереджено, то переконаний, у результаті буде плюс. Як видавець я залишу прекрасне ім’я…. Жодного плями. Я видав багато, я нікого не експлуатував, нікого не тиснув, навпаки, робив усе, що може зробити хороший господар щодо своїх співробітників та робочих… Газета дає до 600 тисяч на рік, а й у мене крім боргів нічого немає, тобто, немає таких грошей. Є величезну справу, яке до мільйонного обороту, але досі не знав ніякого розваги, ніяких насолод, крім праці самого каторжної. Розважливий я ніколи було, за власний кошт будь-коли дивився як у річ, вартісну уваги” (з. 8). Звісно, таких слова можна відреагувати “по Динерштейну”, який стверджує: “Як часто траплялося у Суворіна, він і по цього разу думав одне, а говорив інше”. Але Динерштейн, зародивши сумнів щодо щирості свого героя, не пише, що він думає, бо такого не знає. Завдання сучасних істориків російської журналістики – без ідеологічної заданості, без ворожої упередженості, без традиційно “лівих” оцінок визначити внесок цього і до історії журналістики, й у культуру Росії кінця XIX – початку сучасності.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)