Чому я вибрала Достоєвського й Лєскова
Напевно, через їх складну й трагічну долю. Вони стояли особняком у російській літературі, залишаючись не цілком зрозумілими й оціненими. За ними довго зберігалася слава реакційних письменників. Замолоду Достоєвський за вільнодумство посилається на каторгу. Потім він відрікається від політичної боротьби. Він вступає в полеміку з усіма сучасними демократичними теоріями, прирікаючи себе на роль людини, що йде не в ногу із часом
Достоєвський не вірив у радикальні перетворення й вирішив розвіяти омани, наставити суспільство на щирий шлях,
Лєсков через ряд добутків
Лєсков шукав заступництво в урядових колах, познайомився з Победоносцевим, що посилає книги спадкоємцеві Олександрові ІІІ.
У Достоєвського наприкінці життя виникає особиста дружба з Победоносцевим. Саме він, що став обер-прокурором Святейшего Синоду, правою рукою Олександра ІІ, диригував похоронами Достоєвського, які були зненацька обставлені пишної напівофіційної помпою. Створювалося болісне двоїсте положення письменника. З однієї сторони колишній соціаліст і каторжник, письменник-реаліст, правдивий художник, з іншої сторони його відхід від вільнодумства, спроба обпертися на силу деяких представників офіційної влади, приведшие до того, що ці впливові особи намагалися спекулювати на Достоєвському, на його славі й впливі на суспільство
У цей же час Лєсков написав цікаві сатиричні повісті й оповідання. За ним міцно зміцнилася репутація реакційного письменника, третьорядного автора й, у найкращому разі, умілого оповідача анекдотів. Його великий талант не був по-справжньому оцінений не тільки при його житті, але й після смерті. Протягом десятиліть він болісно шукав своє місце в рідній літературі, не маючи підтримки критики й своїх літературних побратимів
Це складні письменники, яких не можна сприймати однозначно. Головне в них те, що це письменники-реалісти, що співчувають бідні й пригнобленим, жагучі викривачі соціального зла, неправди. І той і іншої писали свої добутки, грунтуючись на спостереженнях, знанні життя й побуту народу, вони подібні гостротою відчуття трагедії людини у власному суспільстві. Уже зрілим письменником Достоєвський визначив основну рису своєї творчості: при повному реалізмі знайти в людині людини, тобто людськ добре ще треба шукати, не так уже його багато. Але також треба виховувати людини, виправляти нелюдське суспільство. Відновлення людини, підняття в принижені їхні людські достоїнства процес довгий і нелегкий. За людиною тягнеться вантаж старих забобонів. Навіть на найвищих зльотах шляхетного служіння відроджуються себелюбність, манія величності, попирание малих сил. У цьому судженні Достоєвський був щирим реалістом
Лєсков писав: Я не вивчав народ по розмовах з петербурзькими візниками, а я виріс у народі, на гостомельском вигоні, з казанком у руці, я спав з ним на росистій траві нічного. Його роз’їзди в службових справах дали можливість довідатися Росію від Чорного моря до Білого й від Брід до Червоного Яру. Він зібрав багатий матеріал з життя різних шарів російського суспільства. Часто у своїй творчості Лєсков зверталася до свого минулого. У його повісті Леді Макбет Мценского повіту відбилися його дитячі враження: Раз одному сусідові-старому, що зажився за сімдесят років і пішов у літній день відпочити під кущ чорної смородини, нетерпляча невістка влила у вухо киплячий сургуч… Потім її на Ильинке (на площі) кат, терзав
Чому я вибрала з їхньої творчості тему Злочин і покарання. Злочин один з найбільше соціально активних учинків людини. Воно виходить зі сфери приватного життя й вторгається в життя інших людей, впливаючи на моральне життя суспільства. Хто винуватий у стражданнях людини, у перекручуванні його вигляду, у злочинах проти людяності. Що приводить людини до здійснення злочину. Чи закладено це в самій людині від природи або злочин відбувається поза залежністю від особистості, а тільки під впливом якихось обставин (середовища). Ці питання завжди стояли перед людьми. І особливо гостро вони встають у цей час, коли йде ламання у свідомості людей, ламання самих людей як особистостей під впливом мінливого зовнішнього середовища життя, коли міняються самі підвалини, коли почуваєш себе маленькою людиною. Мене вразили два висловлення Достоєвського, зроблені два століття назад. Колишній порядок дуже худий, але все-таки порядок відійшов безповоротно.
Катерина й Розкольників. У їхніх характерах немає дурних рис. Катерина нічим не виділялася серед своїх веселих і жвавих перевесниць. У Катерини Львівни характер був палкий і, живучи дівчиною в бідності, вона звикла до простоти й волі: побігти б із цебрами на ріку так купуватися в сорочці під пристанню або обсипати через хвіртку перехожого молодця подсолнечною лузгою. З іншого боку, його героїня глузлива, метка на язик міщанка, уміє постояти за себе й розправитися з кожним кривдником
У нудьзі й самітності течуть дні молодої купецької дружини, поки не з’являється Сергій, якого вона полюбила так, що готово була йти заради нього на самі тяжкі злочини: Розгорнулася вона раптом на всю широчінь своєї натури, що прокинулася, і така стала рішуча, що й довідатися її не можна. Вона не тільки відстоює своє право на любов, але виконує найменше бажання Сергія, прагнучи зробити його повноправним купцем. Своє почуття вона мала можливість захищати тільки тими ж засобами, які могли бути звернені проти її: свекор пригрозив відправити Сергія в острог, а Катерину висікти вона вбила свекра. Пішовши по злочинній дорозі, Катерина Ізмайлова ніякого удержу вже не знає над собою й нічого не може неї зупинити. Полюбивши Сергія всією силою своєї цільної натури, вона йде на будь-яке лиходійство, щоб зробити його купцем. Після свекра наступає черга чоловіка, убитого Катериной Ізмайлової важким литим свічником. Ну от тепер ти й купець, говорить вона Сергієві після розправи із Зіновієм Борисичем. Далі, під впливом Сергія, вона вбила малолітнього племінника
А що ж герой роману Достоєвського Злочин і н казание Родіон Розкольників. Лист матері раптом як громом у нього вдарило. Ясно, що тепер треба було не тужити, не страждати пасивно, одними міркуваннями про те, що питання не розв’язні, а неодмінно що-небудь зробити, і зараз же, і скоріше. У що б те ні “стало треба зважитися, хоч на що-небудь або… Або відмовитися від життя зовсім! Але Розкольників хоче діяти, жити й любити! Не власна бідність, не нестаток і страждання сестри й матері терзають Раскольникова, а, так сказати, нестаток загальна, горі всесвітнє й горі сестри й матері, і мучеництво Сонечки, і трагедія сім’ї Мармеладових, безпросвітна, безвихідна, вічна нісенітниця, безглуздість буття, жах і зло, що царюють у світі вбогість, ганьба, порок, слабість і недосконалість людини вся ця дика дурість створення. Він уважав, що він відкрив Закон, закон взаємини людей, людського суспільства. Розкольників уважає, що, хто міцний і сильний розумом і духом, той над ними (людьми) і владний! Хто багато посмітить, той у них і прав. Хто на більше може плюнути, той у них і законодавець, а хто більше всіх може посмітити, той і всіх правее! Так досі велося й так завжди буде!..
(2 votes, average: 2.50 out of 5)