Чому, оповідання в “Капітанській дочці” ведеться від імені Гринева
Простим, людяним, хоча й не позбавленим складності й навіть таємничості, встає Пугачов зі сторінок книги мемуариста, пов’язаного з ним колись своєрідною дружбою.
Вибір фігури оповідача не випадковий. Відома тривала робота Пушкіна над варіантами повести, зв’язана, між іншим, і з визначенням кута зору на дійсність. Прагнучи до вірогідності й об’єктивності оповідання, поет зрештою зупинився на фігурі середнього дворянина, у якого під впливом історичних подій поняття честі розширюється до границь двох прекрасних якостей; – доброти
Яким бачить Гринев Пугачова або, точніше, що розуміє, чого не розуміє в його характері й діяльності (питання 2-й до всієї повісті)? Як уже з’ясовано, оповідач помітив молодецтво, широту душі, людяність, розум, практичну кмітливість, народну основу характеру Пугачова (оборотна увага
Гринев звернув увагу й на деякі факти, пов’язані з історичною обмеженістю пугачовщини, хоча повною мірою не віддав собі звіту в сутності цих фактів (“царистские” прагнення Пугачова; спроби вселити народу думка про божественне приречення своєї влади; відома самітність Пугачова серед його наближених; іноді бешкетування повсталих і т. д.). Гринев показав і маленькі особисті слабості Пугачова: напускну важливість при сторонніх; бажання прихвастнуть (слова “про “Федора Федоровичі”); наївний замах на розкіш (опис хати в Бердской слободі). Ці спостереження Гринева передаються з тонким гумором. Але об’єктивно, у контексті, як правильно відзначає С. М. Петров, “м’який гумор не знижує образа, а робить його ще більш по-людському близьким, викликаючи не стільки сміх, скільки симпатію й співчуття, з якими ставився поет до свого героя” .
Багато чого в Пугачові оповідач не зрозумів. Автор коректує записки за допомогою фактів, про які оповідач, як сумлінний літописець, природно, не міг умолчать. Так, Гринев не побачив народного характеру й щирих причин повстання, він пояснював повстання лише невдоволенням козаків строгими мірами царської адміністрації. Але він показує відношення народу до Пугачова, кілька разів говорить про швидкий ріст війська заколотників, про їх порівняно легкі перемоги, і це змушує читача робити більше глибокі висновки.
Гринев неодноразово згадує про жорстокість пугачовців. Але в повісті показані всього три смерті: Івана Кузьмича, Івана Игнатьича й Василисы Єгорівни. Перші дві смерті багато в чому пояснюються логікою боротьби (про що сказане вище). Василиса Єгорівна була покарана за публічну образу “государя”. Зате Пугачов милує Гринева, Савельича, прощає по-” паддю, звільняє Марью Іванівну, різко засуджує Швабрина за обман і беззаконня. Він добрий до людей з народу.
Таким чином, факти, про які повідомляє Гринев, заходять у суперечність із його словами про жорстокість Пугачова