Петро Гринев виховувався, не знаючи строгих заборон і покарань. Однак глибоко чималі батьки й чесний дядько Савельич, приставлений до маленького Петруше, посіяли в душі хлопчика багато позитивних якостей: доброту й щедрість, чесність і порядність, прагнення до справедливості й розвинене почуття боргу.
Уперше зустрівшись із Пугачовим, Гринев і не підозрював, що доля звела його з ватажком селянського повстання. Петро щиро хотів віддячити несподіваного помічника, незважаючи на збурювання Савельича. Однак наступив час, коли Пугачов прийшов
до стін Білогірської міцності як ворог, убивця й розбійник. Багато лих принесла ця людина захисникам міцності. Селяни не занадто церемонилися з тими, хто робив їм опір. У захисників Білогірської вибір був небагатим: або гідно прийняти смерть, як капітан Миронов і його дружина, або стати зрадником і перейти на сторону ворогів, визнавши Пугачова царем, як Швабрин. Другий варіант, звичайно ж, був абсолютно неприйнятним для Петра Гринева. Приготувавшись до смерті, він не боявся за себе. Коли виявилося, що Пугачов – його старий знайомий, Петро поводився із честю й достоїнством. Вірний своєму слову й боргу, Гринев
відмовився присягати новоявленому “государеві”. Не став він і обіцяти, що не виступить проти повстанців, якщо Пугачов подарує йому волю: “Я природний дворянин; я присягав государині імператриці: тобі служити не можу”. Подібна сміливість могла обернутися трагедією. Але Гринев віддав перевагу би чесній смерті підлому існуванню зрадника. Так Петро виконав завіт батька: “Бережи честь змолоду”.
