Скорочено повести Золотий горщик Гофмана е

У свято Піднесення, о третій годині пополудні, у Черних воріт у Дрездене студент Ансельм по споконвічній своїй невдачі перекидає величезний кошик з яблуками – і чує від баби-торговки моторошні проклятья й погрози: “Потрапиш під скло, під скло!” Розплатившись за свою помилку худим гаманцем, Ансельм, замість того щоб випити пива й кава з лікером, як інші добрі городяни, іде на берег Ельби оплакувати злу долю – всю молодість, всі надії, що звалилися, всі бутерброди, що впали маслом долілиць… З галузей бузини, під якою він сидить, лунають

чудові звуки, як би дзенькіт кришталевих дзвіночків. Піднявши голову, Ансельм бачить трьох чарівних золотаво-зелених змійок, що оповила галузі, і сама мила з них з ніжністю дивиться на нього більшими синіми очами. І ці очі, і шелест листів, і призахідне сонце – все говорить Ансельму про вічну любов. Бачення розсіюється так само раптово, як воно виникло.

Ансельм у тузі обіймає стовбур бузини, лякаючи й видом своїм, і дикими мовленнями городян, що гуляють у парку По щастю, неподалік виявляються його гарні знайомі: реєстратор Геербранд і конректор Паульман з дочками, що запрошують Ансельма прокотитися з ними на

човні по ріці й завершити святковий вечір вечерею в будинку Паульмана. Парубок, по загальному судженню, явно сам не свій, і провиною всьому його бідність і невдачливість. Геербранд пропонує йому за пристойні гроші найнятися переписувачем до архіваріуса Линдгорсту – в Ансельма талант каліграфа й малювальника, і саме такої людини шукає архіваріус для копіювання манускриптів зі своєї бібліотеки.

На жаль, і незвичайна обстановка в будинку архіваріуса, і його дивовижний сад, де квіти схожі на птахів і комах, – як квіти, нарешті, і сам архіваріус, що є Ансельму те у вигляді худого старикашки в сірому плащі, то в обличчя величного сивобородого царя, – все це ще глибше занурює Ансельма в мир його мрій Дверний молоток прикидається бабою, чиї яблука він розсипав у Черних воріт, що знову вимовляє лиховісні слова: “Бути тобі вуж у склі, у кришталі!.. “; шнурок дзвінка перетворюється в змію, що обвиває бідолаху до хрускоту костей. Щовечора він ходить до куща бузини, обіймає його й плаче: “Ах! я люблю тебе, змійка, і загину від суму, якщо ти не повернешся! ” День проходить за вдень, а Ансельм всі ніяк не приступиться до роботи.

Архіваріус, якому він відкриває свою таємницю, нітрохи не здивований. Ці змійки, повідомляє архіваріус Ансельму, мої дочки, а сам я – не смертна людина, але дух Саламандр, низвергнутий за неслухняність моїм володарем Фосфором, князем країни Атлантиди. Той, хто жениться на одній з дочок Саламандра-Линдгорста, одержить у придане Золотий горщик.

З горщика в мінуту заручення проросте вогненна лілія, юнак зрозуміє її мову, осягне все, що відкрито безтілесним парфумам, і зі своєї коханої стане жити Ватлантиде. Повернеться туди й получивший нарешті прощення Саламандр. Смілішай за роботу!

Платою за неї будуть не тільки червінці, але й можливість щодня бачити синьооку змійку Серпентину! …Давно що не бачила Ансельма дочка конректора Паульмана Вероніка, з якої вони колись ледве не ежевечерне музицировали, терзається сумнівами: чи не забув він її? Чи не охолонув до неї зовсім? Але ж вона вже малювала в мріях щасливий шлюб!

Ансельм, дивишся, розбагатіє, стане надвірним радником, а вона – надвірною радницею! Почувши від подруг, що в Дрездене живе стара ворожка фрау Рауерин, Вероніка звертається до тої за радою. “Залиш Ансельма, – чує дівчина від відьми. – Він кепська людина.

Він потоптав моїх дитинок, мої наливні яблучка. Він зв’язався з моїм ворогом, злим старим Він закоханий у його дочку, зелену змійку. Він ніколи не буде надвірним радником”. У сльозах слухає Вероніка ворожку – і раптом довідається в ній свою няньку Лізу. Добра нянька утішає вихованку: “Постараюся допомогти тобі зцілити Ансельма від вражих чарів, а тобі – догодити в надвірні радниці”.

Холодною, непогожою ніччю ворожка веде Вероніку в поле, де розводить вогонь під казаном, у який летять із мішка баби квіти, метали, трави й звіринки, а слідом за ними – локон з голови Вероніки і її колечко. Дівчина невідривно дивиться в кипляче вариво – і звідти є їй особа Ансельма. У ту ж мінуту над її головою лунає громове: “Агов ви, сволоти! Ладь, скоріше! ” – баба з виттям падає додолу, Вероніка втрачає почуттів.

Придя в себе будинку, на своїй кушетці, вона виявляє в кишені наскрізь промоклого плаща срібне дзеркальце – те, що було минулої вночі відлите ворожкою Із дзеркальця, як давеча з киплячого казана, дивиться на дівчину її коханий. “Ах, – журиться він, – отчого вам завгодно часом ізвиватися, як змійка!..” Меж тим робота в Ансельма в будинку архіваріуса, що не ладилася спочатку, усе більше спориться.

Йому легко вдається не тільки копіювати самі вигадливі манускрипти, але й осягати їхній зміст. У нагороду архіваріус улаштовує студентові побачення із Серпентиной. “Ти володієш, як тепер виражаються, “наївною поетичною душею, – чує Ансельм від дочки чарівника – Ти гідний і моєї любові, і вічного блаженства в Атлантиді!” Поцілунок обпалює губи Ансельма. Але дивно, в усі наступні дні він думає про Вероніку.

Серпентину – його мрія, а Вероніка – саме живе, реальне, що було коли-або його очам! Замість того щоб іти до архіваріуса, він відправляється в гості до Паульману, де проводить весь день. Вероніка – сама веселість, весь її вид випромінює любов кнему.

Безневинний поцілунок украй протвережує Ансельма. Як на гріх, є Геербранд із усім, що потрібно для готування пуншу. З першим ковтком чудності й чудеса останніх тижнів знову повстають перед Ансельмом. Він марить уголос про Серпентин.

Слідом за ним зненацька й хазяїн Геербранд приймається викликувати: “Так здраствує Саламандр! Так сгинет баба! ” Вероніка переконує їх, що стара Ліза неодмінно здолає чарівника, а сестриця її в сльозах вибігає з кімнати Божевільний будинок, та й годі!.. Ранком Паульман і Геербранд довго дивуються своєму буйству. Що стосується Ансельма, те він, придя до архіваріуса, був жорстоко покараний за легкодухе зречення від любові.

Чарівник заточив студента в одну з тих скляних банок, що стоять на столі в нього кабінеті По сусідству в інших банках – ще три школярі й два переписувачі, що також працювали на архіваріуса. Вони паплюжать Ансельма (“Безумець уявляє, начебто сидить у склянці, а сам стоїть на мосту й дивиться на своє відбиття в ріці!”) і заодно й недоумка старого, що обсипає їхнім золотом за те, що вони малюють для нього карлючки. Від їхніх глузувань Ансельма відволікає бачення смертного бою чарівника з бабою, з якого Саламандр виходить переможцем У мить торжества перед Ансельмом є Серпентину, возвещая йому про дароване прощення. Стекло лопається – він падає в объятья синьоокої змійки…

У день іменин Вероніки в будинок Паульмана приходить новоспечений надвірний радник Геербранд, пропонуючи дівиці руку й серце. Недовго думаючи, вона погоджується: хоч почасти так збулося пророкування старої ворожки! Ансельм – судячи з тому, що із Дрездена він зник безвісти, – знайшов вічне блаженство в Атлантиді. Ця підозра підтверджує отримане автором лист архіваріуса Линдгорста з дозволом зрадити публічному розголосу таємницю його чудесного існування у світі парфумів і із запрошенням завершити повість про Золотий горщик у тої самої блакитний пальмової залі його будинку, де трудився славетний студент Ансельм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено повести Золотий горщик Гофмана е

Categories: Скорочені твори

Links