Чим залучає мене образ Чацкого?
Якщо порівнювати Чацкого хоча б з Печориним, можна побачити величезну різницю. Печорин розчарований життям, вищим світлом, однак від скороминущих задоволень не відмовляється. Виявися на місці Чацкого, він з першого ж погляду розгадав би всі відносини між Софією й Молчалиним і став би з холодною насмішкуватістю спостерігати за ними або приклав би деякі зусилля до того, щоб закохати в себе Софію
Однак, бачачи життя свою наскрізь, воно не знаходить у ній нічого світлого, нічого, за що б коштувало неї любити. “Я давно вже живу не серцем, а головою”,-
Чацкий не такий. Незважаючи на свій критичний розум, він вірить у життя, у високі ідеали. Він дивно схожий на молодого Пушкіна. Так само “гострий, розумний, красномовний”, так само товариський, і так само легко в нього злітають із губ епіграми, влучні слова, хльосткі порівняння: “А Гильоме, француз, підбитий вітерцем”, “Сузір’я маневрів і мазурки”.
Він небагато наївний і недосвідчений у справах життєвих, не бачить і не розуміє холодності й відчуженості Софії. Він добродушно посміюється над московськими вдачами, не зауважуючи,
А потім він розбитий, вражений, але не може примиритися з думкою, що гаряче й жагуче улюблена їм дівчина могла проміняти його на якусь незначність, на людину, що не має власних думок і суджень. Так, осягло розчарування… Скільки гіркоти й болю, ображеного самолюбства й гнівного докору звучить у його останньому монолозі! Але лише в цю годину він по-справжньому побачив мир, по-новому глянув на нього
Але Чацкий був не тільки полум’яний закоханий, що розчарувався при першому зіткненні з дійсністю, це ще й людина передових поглядів. Він не переможений, він лише виїде куди-небудь, де його зрозуміють, де йому дістанеться теперішня велика справа. Він повний світлих ідей перетворення суспільства, він із гнівом викриває пороки суспільства старого. Його зброєю було слово, і він більш ніж відмінно володіє цим зброєю
И, звичайно, його різкість, полум’яність не могла пройти непоміченої. “Чацкий ішов прямій дорогою на каторгу, якщо він уцелел 14 грудня, те, напевно, не зробився ні страдательно тужної, що ні гордо нехтує особою, не залишив би в жодному разі своєї пропаганди”. Це слова Герцена, великого мислителя й революціонера
Я люблю Чацкого за його переконання й ідеали. Він рве з міністром тільки тому, що бажає служити “справі, а не особам”. Він обурений кріпосним правом і, не приховуючи, говорить про цьому
Він любить свою Батьківщину й з теплотою говорить про неї: “Коли ж постранствуешь, відвертаєш додому, і дим Батьківщини нам солодкий і приємний!
А ще я люблю Чацкого просто як розумної людини, у якого під маскою іронії сховане чуйне, чуйне серце, що може сміятися й сумувати, що може бути зол і різань на мову, але іншому буде вірним, надійним…
Недавно я випадково прочитав щоденники деяких декабристів. І перше, що мене здивувало, майже повну подібність думок і думок цих революціонерів з висловленнями з “Горя від розуму”. Спочатку це здалося разючим, але потім, вдумавшись, я зрозумів, що отут зовсім не чудесний збіг, а зовсім природне явище. Хіба одні декабристи виражали нові погляди? Зовсім немає! Хіба сам Олександр Сергійович Грибоєдов не був образованнейшим і передовою людиною? Звичайно! І, виходить, причину такого збігу треба шукати в стані тодішнього суспільства, його недоліках, а також у характері самого письменника, що вклав у вуста героїв своє відношення до існуючого ладу, непорядкам, вищому суспільству, погрязшему в плітках, рутині, сумнівних задоволеннях…
Герцен говорить про Чацком, що він “іде прямій дорогою на каторгу”. І це дійсно так. Адже він виділявся із загального рівня, ішов у ногу з майбутніми бунтарями-декабристами, підриваючи благополуччя дворянства. А реакційне фамусовское суспільство не прощало йому своїх образ. Воно постійно вело сховану війну із Чацким і йому подібними, наносячи їм удар за ударом. Проти Олександра Андрійовича в комедії обраний самий підлий спосіб мести: його оголосили божевільним. Це не перебільшення Грибоєдова. Хіба не оголосили пізніше автора “философических листів” Чаадаєва божевільним?..
Як би надійшов Чацкий 14 грудня й після, ми не знаємо. Можна лише погодитися з Герценом, що якби він “уцелел після 14 грудня, те, напевно, не зробився б тужним і гордо, що нехтує особою… Чацкий, якби пережив перше покоління, шедшее за 14 грудня в страху й трепеті, через них простягнув би гарячу руку нам”…
И нехай пройшли багато десятиліть і змінилося життя, образ Чацкого, сміливого борця з рутиною, відсталістю й несвободою, люблять, пам’ятають; він живе в нашім народі, допомагає вибрати правильний шлях у житті
(1 votes, average: 5.00 out of 5)