Подібність і розходження образів Чацкого й Онєгіна

Чацкий і Онєгін – ровесники, представники столичної аристократії. Це молоді, енергійні, утворені люди. Обоє вони коштують вище свого соціального середовища, тому що розумно й розважливі й бачать всю порожнечу й нікчемність світського суспільства. Чацкий гнівно таврує тих людей, які є стовпами дворянського суспільства:

* Де, укажіть нам, батьківщини батьки,

* Яким ми повинні прийняти за зразки?

* чи Не ці, грабіжництвом багаті?

Онєгіну теж “знудив світла шум”, його ледарство, суєта, бездуховність. Він випробовує жорстоке

розчарування від безцільного пропалювання життя й, “умов світла скинувши тягар”, відправляється у свій маєток. Обоє героя досить освічені: Чацкий “славно пише, перекладає”, Онєгін “читав Адама Смита”, “знав досить по-латыне”. Безумовно, це люди одного кола, рівня розвитку, критично сприймаюча дійсність, болісно шукаючий свій шлях у житті. Я впевнена, що вони були б цікавими співрозмовниками друг для друга, зустрівшись де-небудь на балі в Москві. Я вже як би бачу, як вони відпускають кілкі, критично дотепні зауваження на адресу важливих, із сановним видом минаючих поважних гостей. “Пустейший людина,

із самих безглуздих”, – відгукнувся б Чацкий про саму надуту, сповнену напускну самоповагу державному чиновнику, а Онєгін би з “стражденною пихою” в особі неодмінно погодився б з ним. Але на цьому, на мій погляд, подібність героїв закінчується.

Їх поєднує лише однакове суспільне становище й критичне сприйняття дійсності, презирство до “світла порожньому”. Але Чацкий людина соціально-активний, діяльний, щирий патріот. Він щиро хоче служити своїй батьківщині, застосувати свої знання в благо народу, праця для нього не є важким тягарем, в освіті він бачить джерело прогресу. Онєгін же, “умов світла скинувши тягар”, не знаходить ніякого застосування своїм знанням тому, що “праця завзятий йому був тошен”. У нього немає ніяких ідеалів, і думка присвятити своє життя комусь або чомусь ніколи не відвідує його. Страждаючи від усвідомлення безглуздості світського способу життя, від своєї відчуженості, Онєгін не шукає застосування своїм здатностям. Йому навіть у голову не приходить зайнятися творчою роботою.

Чацкий своїм маєтком “керував помилковий”, тобто добре ставився до селян. Він всією душею обурений підневільним положенням кріпаків. Чацкий свідомо відпускає на волю своїх кріпаків, підтверджуючи, що його суспільні погляди не розходяться із практикою.

Онєгін же зовсім байдужний до долі своїх селян, “щоб тільки час проводити”, “ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив; і раб долю благословив”. Вся його реформаторська діяльність на цьому закінчилася. Онєгін стурбований тільки своїм щиросердечним спокоєм, положення селян він полегшив остільки, оскільки вважав це прогресивному, співзвучним часу й прочитаним книгам.

Настільки ж різні герої й у головному – у любові. Чацкий щиро любить Софію, він вірить у життя, у високі ідеали. Звичайно, він ідеалізує свою кохану, і зіткнення дійсності з ідеалом жорстоко ранить його. Гордість його уражена, розчарування – болісно. Скільки болю й гіркоті, ураженого самолюбства й гнівного докору звучить у його останньому монолозі! Але Чацкий не зломлений, не переможений. Він усвідомить, що Софія – породження того суспільства, пороки якого він із гнівом викриває. Чацкий переживає цю життєву драму болісно, як людина із чистим, більшим серцем, але це – не Драма всього його життя. Чацкий – особистість соціально-активна, він повний світлих ідей перетворення суспільства, спереду в нього – насичена працею й боротьбою життя. Мені здається, він примкне до декабристів. Душу Онєгіна спустошена достатком дрібних страстей, переможних романів. Він не здатний на велике почуття. Євгеній досить чуйний і шляхетний, але він настільки егоїстичний, що відрікається від теперішньої любові, що могла б додати його життя високий зміст і щиросердечна гармонія. Але відмовившись від любові, Онєгін прирік себе на повну самітність. Критичне відношення до дійсності, неабиякий розум при відсутності чітких суспільних ідеалів, неминуче тягнуть до життєвої трагедії.

Запізніла, незатребувана любов Онєгіна – символ життєвого краху. В образах Чацкого й Онєгіна втілені два напрямки в суспільному житті дворянства початку XIX століття: свідомий, активний протест проти несправедливого суспільного лада й пасивне неприйняття застарілих соціальних порядків, болісний пошук гармонії в собі самому, шлях вникуда.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Подібність і розходження образів Чацкого й Онєгіна

Categories: Нові твори

Links