Тема добутку: Що мене залучає в образі Максима Беркута?

Перегортаючи сторінки повести И. Франко “Захар Беркут”, я начебто виявляюся в давній давнині, де російський народ протистоїть ордам кочових племен. Я бачу й старого, уже сивого Захара Беркута, і чарівну Мирославу, “чорні палкі очі” якої пильно за всім спостерігають. Але от з’являється молодий син Захара Беркута – Максим, що, “начебто здоровий дубчак між явориной, виділявся серед усього тухольського юнацтва”. Хто він, цей Максим Беркут? Що він за людина, які знає секрети, чому до нього так тягнуться люди?

Він – “дитя

гір”. Можливо, це й залучає мене в ньому, адже він не набрався нещирості, заздрості. Максим – простій, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі ріки, як кришталеве повітря. Здається, всі він черпає із самої душі природи й збирає у своєму серці. Мені подобається й безстрашність, і сміливість Максима, його природний розум, кмітливість. “Усе в нього виходило у свій час і на своєму місці, без поспіху й штовханини. Усюди він був, де потрібно, усюди вмів зробити порядок”, – пише Іван Франко. Я начебто бачу, як пихатість боярської служби поступово переходить у повагу до Максима. Адже він дає розумні ради, а головне,

рятує дочка боярина Мирославові, коли вона потрапила в лігвище ведмедів. Я захоплююся його рішучістю й одночасно скромністю, тому що Максим не хизується своїм подвигом. На мій погляд, зштовхнутися з розлюченою ведмедицею так ще й перемогти неї, причому при цьому врятувати людини, – це теперішній подвиг. Максиму властив почуття власного достоїнства. Щиро полюбивши Мирославові, він просить Тугара Вовк згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, говорить: “Нічого злого я не сказав тобі… Невже між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така більша прірва, щоб її любов не могла здолати?..”. Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого й зарозумілого боярина. Залучає мене в Максимові його безмежна любов до свого народу, до рідної землі, його патріотизм: “Це наша Тухольщина, наш рай! – сказав Максим, оглядаючи поглядом і долину, і гори, і водоспад з такою гордістю, з якої цар оглядає своє царство!” Людина, що так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе неї зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали замилування навіть у самого Тугара Вовк: “Їй-богу, знаменитий молодець…Не дивуюся, що він зачарував мою доню. І мене самого він міг би зачарувати своїм лицарським характером!”.

Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. “Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!” – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини

Подобається мені Максим і чистотою почуттів. Адже зірка його життя – Мирослава, зайнявшись вогнем вірної любові, ніколи не погасала. Максим не загинув. У двобої з Бурундой він переміг. Його звільнення викликало радість у всіх тухольцев. “Навіть ті, що втратили своїх синів, братів і чоловіків, і ті радувалися Максимові, немов з його поверненням верталися всі дорогі серцю, що загинули в бої”. Викликало звільнення Максима почуття радості й у моєму серці. Я перегортаю останню сторінку й прощаюся з героями повести. Але в моєму серці ще довго буде жити мужній образ Максима Беркута, вірного патріота з ніжним серцем і з люблячою душею


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема добутку: Що мене залучає в образі Максима Беркута?

Categories: Нові твори

Links