Чацкий, Онєгін, Печорин
Як стрімкий плин часу! Уже більше 150 років відокремлюють нас від героїв Грибоєдова, Пушкіна, Лермонтова. Але ми знову й знову звертаємося до них, до їхніх почуттів, думкам, роздумам, шукаємо й знаходимо в них близьке й потрібне нам, дітям неспокійного XX століття.
Література завжди була тісно пов’язана з життям суспільства, відбивала в художній формі самі хвилюючі проблеми свого часу.
Перша половина XIX століття – період, на який доводиться життя й творчість цих чудових російських поетів і письменників – була епохою великих подій
Це і є три складові частини того першого в Росії організованого революційного виступу, що одержало назву “декабризм”.
У літературі, як у дзеркалі, відбилися зародження, формування й зміцнення вільнодумства, непокори, бунтарства самої передової частини дворянської молоді.
Чацкий, Онєгін і Печорин – блискучі представники цієї молоді, у справах
Одними з перших у російській літературі показав людину, гордо й прямо, що протиставив сЪебе, суспільству, дивний, “загадковий”, за словами А. Блоку, письменник і людина – Олександр Сергійович Грибоєдов
( 1795-1829 г. г.) Це була людина обдарований багатьма талантами: блискучий поет і письменник, цікава композитор і музикант, що видається дипломат.
Але головне, це була людина яскравого розуму, шляхетності, честі, любові до Батьківщини, поваги до російського народу й жагучого бажання щастя й волі Росії і її людей.
Багато чого зближало Грибоєдова з декабристами: походження, виховання, утворення, участь у Вітчизняній війні 1812 року. Так само, як і декабристи, він ненавидів кріпосне право й необмежену самодержавну владу. Але багато в чому Грибоєдов був мудріше й прозорливіше майбутніх декабристів. Він виразив сумнів у перемозі цього руху, заявивши, що сто прапорщиків не в змозі змінити державний лад Росії. Але саме Грибоєдов показав першого із цих “ста прапорщиків” втіливши в його образі все краще, що він бачив у майбутніх декабристах.
Комедія “Горі від розуму” створювалася в 1816 – 1824 р. г. – у період, коли в Росії виникали й діяли перші проблеми суспільства. Комедія є як би художнім літописом і історією декабризму. Основний конфлікт комедії – зіткнення табору молодий Росії, представленого Чацким, і табору кріпосників, представленого Фамусовым, Скалозубом, Молчалиным і іншими, – це не вигадка автора, а відбиття тої суспільної боротьби, що була характерна для російського життя початку XIX століття.
Проти чого ж повстає Чацкий, про яке А. Герцен сказав, що це декабрист, шедший прямій дорогою на каторгу. Кріпосне право – от що сковувало творчі сили “розумного, бадьорого російського народу”, перешкоджало економічному й культурному розвитку Росії. У своїх жагучих монологах Чацкий таврує ганьбою варварський мир кріпосників, де людини цінують за кількість кріпосних душ, де вірний слугу, що врятував життя своєму панові, “обміняли на борзі два собак”.
Цей мир – “вік минулий” – вічний ворог Чацкого. Герой комедії – жагучий боєць проти ділків, блазнів, “зрадників у любові, у ворожнечі неутолимых, оповідачів неприборканих.”
Сам Чацкий, безсумнівно, полум’яний патріот, що любить Росію народну, але не держава пануючи, поміщиків і чиновників. Служити Вітчизні й народу – от девіз Чацкого.
Передовий світогляд Чацкого, його віра в силу розуму, близькість волі зіштовхуються з реальною кріпосницькою дійсністю, cо страшним миром фамусовых, що запекло борються за своє положення й привілеї. Комедія закінчується видимою поразкою Чацкого. За словами И. Гончарова, герой “зломлений кількістю старої сили, нанеся їй, у свою чергу, смертельний удар якістю сили свіжої”. И. Гончарів називає Чацкого “вічним викривачем неправди, що заховалася в прислів’я: “один у поле не воїн”. Ні, воїн, якщо він – Чацкий, і притім переможець, але передовий воїн, застрільник і – завжди жертва.” (И. А. Гончарів)
Чацкий улюблений герой А. С. Грибоєдова. Голос Грибоєдова звучний те глумливо й гнівно, те схвильовано й натхненно, – це голос письменника, що віддав все своє співчуття Чацкому, а все своє презирство – “юрбі його мучителів”.
Боротьба Чацкого проти фамусовского суспільства не завершилася в комедії. Вона й у російському житті тільки починалася.
Якщо Чацкий – “герой свого часу”, герой епохи, що передує вихованню декабристів, те Євгеній Онєгін представляє більше пізній період російської історії.
Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, “самий задушевний добуток письменника, саме улюблене дитя його фантазій”, був початий в 1823 році й завершений в 1831 році. У ньому знайшли відбиття заповітні Думи й почуття поета, його погляди й міркування над сучасним життям.
При всій широті тематики роман “Євгеній Онєгін” – це насамперед художнє дослідження духовних шукань передової дворянської молоді, їхніх сумнівів і тривог, прагнень і надій.
Робота над романом був початий у роки суспільного підйому, а закінчилася вже після розгрому декабристів, в обстановці миколаївської реакції. У роки створення роману авторові довелося пережити посилання, втратити багатьох доузей, випробувати гіркоту від загибелі кращих людей Росії.
Тому перші розділи перейняті радісними, життєстверджуючими настроями, а в останні підсилюються трагічні мотиви. Роман з’явився плодом “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”.
Розумом і “серцем” автор намагається зрозуміти й представити на суд читача духовний і моральний вигляд кращих людей свого часу. Типовим представником їх у романі є Євгеній Онєгін. Навіть назва роману підкреслює його центральне місце серед інших персонажів.
Отже, перед нами столичний аристократ. Хоча, Онєгін, по жартівливому зауваженню автора, “учився чому не будь і як-небудь”, він все-таки стоїть на високому рівні культури свого часу, відрізнялися своєю ерудицією від більшості навколишніх. Пушкінський герой – породження світського суспільства, але разом з тим далекий і ворожий йому. Відчуження й протистояння навколишньому суспільству проявляються не відразу. Спочатку парубок з головою поринає у світське життя, знаходячи в ній радість і задоволення, але одноманітності й порожнеча цих “радостей і задоволень” швидко знудили йому, і, за словами Бєлінського, він “покинув світло, як це робили занадто деякі.” Онєгін занадто глибока й багата натура, щоб не зауважувати пороків навколишнього світу. Багато чого виробить його з юрби:Мріям мимовільна відданість,/ Виняткова чудність/ И різкий, охолоджений розум.
Залишивши світло, герой намагається зайнятися якою або корисною діяльністю. Він талановитий, пробує писати:
Хотів писати – але праця завзятий/Йому був тошен; нічого/
Не вийшло з пера його
Книги так само швидко набридають йому:
(1 votes, average: 5.00 out of 5)