Печорин (“Герой нашого часу”)

Лермонтовский роман – добуток, породжений після декабристської епохи. Спроба “ста прапорщиків” змінити суспільного лада в Росії обернулася для них трагедією. В “Герої нашого часу” одержали переломлення напружені роздуми письменника про загальні закономірності розвитку людства й про історичні долі Росії. У романі, як і у вірші “Дума”, увага Лермонтова зосереджено на сучасної авторові епосі

В образі Печорина Лермонтов втілив типові риси, властивому молодому поколінню того часу. За словами самого автора, “це портрет,

складений з пороків усього нашого покоління в повному їхньому розвитку”. Образом свого головного героя автор гостро порушував питання про долю неабиякої людської особистості в епоху безвременья, про безвихідність положення в той час кращих молодих людей із дворянства

Приналежність до вищого кола дворянського суспільства обумовила роз’єднаність із народом, повний відрив від життя народної. Невміння зблизитися з людьми інших кіл суспільства привело Печорина спочатку до самітності, а потім породило в ньому індивідуалізм і егоїзм. Порушуючи питання Алл С о ч. Р У о трагічності долі неабияких людей і про

неможливість знайти для них застосування своїм силам в умовах Росії Зо-Х років, Лермонтов у той же час показав згубність замикання “у гордій самітності” ( Бєлінський ). У суспільно-політичних умовах 30-х років XIX століття багаті сили Печо-Рива не могли знайти собі застосування

Він розтрачується на дрібні пригоди. У щоденнику записує: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився? А вірно, вона існувала, і, вірно, було мені призначення велике, тому що я почуваю в душі моєї силу неосяжну…” Печорин – натура багато обдарована. Він рветься до дії, постійно почуваючи необхідність знайти сферу додатка своїм силам

У повісті “Князівна Мері” Печорин, не знаходячи іншого виходу для своєї спраги діяльності, грає долями людей, але це не приносить йому ні радості, ні щастя. Усюди, де з’являється Печорин, він приносить людям горі: залишають свій будинок контрабандисти, убитий Грушницкий, нанесена глибока щиросердечна рана князівні Мері, не знає щастя Віра, умирає Бэла, разочаровывается в дружбі Максим Максимыч. “Скільки разів уже я відігравав роль сокири в руках долі! Як знаряддя страти, я впадав на голову приречених жертв… Моя любов нікому не принесла щастя, тому що я нічим не жертвував для тих, кого любив…

” Роздуму Печорина пр самому себе, його переконаність у тім, що йому “було призначення високе”, дозволяють припустити, що він мріяв про долю людини, здатного зіграти велику роль у житті народів. У своєму герої автор прагнув втілити власні високі пориви й серйозні духовні шукання. Ще Бєлінський проникливо помітив, що Печорин внутрішньо близько самому поетові. Вступаючи в життя, Печорин мріяв прожити її, як Олександр Великий або лорд Байрон: ” чиМало людей, починаючи життя, думають скінчити її, як Олександр Великий або лорд Байрон, а тим часом ціле століття залишаються титулярними радниками”. Він категорично заперечував для себе можливість пройти через життя титулярним радником, мріяв про славу й осчастье.

Одна з основних рис характеру його – суперечливість: у нього розлад між почуттям і думкою, думкою й справою. “У мене вроджена пристрасть суперечити; ціле моє життя був тільки ланцюг смутних і невдалих протиріч серцю або розуму”, – записує він. Протиріччями відзначений його характер, суперечливі й подання його. Сам Печорин зізнається, що в ньому два чоловіки: один живе в повному розумінні слова, іншої мислить і судить його. Цей розлад Печорин уважає моральною “хворобою”. Підкреслюючи роздвоєність героя, Лермонтов як би ще раз говорить, що Печорин – жертва не тільки безпосередньо навколишнього його середовища, але й того суспільного лада, у якому люди неабиякої обдарованості морально задихаються. Однак, незважаючи на осуд автором печо-ринского егоїзму, все-таки центральною ідеєю образа Печорина є виділення його з навколишнього середовища як сильної, яркою, діючої й у той же час трагічної особистості

Не випадково Бєлінський говорив про те, що “…у самих пороках Печорина поблискує щось велике, як блискавка в чорних хмарах, і він прекрасний, повний поезії навіть у ті мінути, коли людське почуття повстає на нього”. Ніхто до Лермонтова в російській літературі не давав такого глибокого аналізу людської психіки. Тут до дрібних подробиць “розроблений і обкреслений”, по вираженню Чернишевського, характер Печорина, всебічно розкриті людські страсті

Створений Лермонтовим образ героя свого часу є глибоким типовим узагальненням. Автор відбивав прагнення самої передової частини російського суспільства позбутися “від хвороби” і змушував задуматися над способами й засобами зміни життя. Трагічна доля Печорина історично обумовлена. Лермонтовский герой позбавлений славного жереба декабристів

Він гине від туги, від відсутності сфери, де б знайшли реалізацію його активність і великі можливості. Печорин – логічна ланка в ряді “дивних людей” у російській літературі, яскравими прикладами яких є Чацкий Грибоєдова й Онєгін Пушкіна. “Печорин, – писав Бєлінський, – це Онєгін нашого часу”.

Як і пушкінський Онєгін, Печорин – явище чисто російськими, породженими обставинами російського життя. Відрізняють Печорина від Онєгіна насамперед його особисті якості, що зводять його в ранг незвичайної людини, виняткової особистості. У той же час Печорин, як і Онєгін, сприймається в єдиному ряді загальноєвропейської плеяди “синів століття”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Печорин (“Герой нашого часу”)

Categories: Нові твори

Links