Онєгін і Печорин: передові люди свого часу

Незважаючи на різницю епох, у які створювалися образи, – Онєгін в епоху декабризму, вільнодумства, в епоху мріянь і надій на швидке перетворення суспільного лада, Печорин – під час жорстокого миколаївського режиму, що пішов слідом за розгромом повстання декабристів, – і той і іншої незадоволені життям, не знаходять застосування своїм незвичайним силам і від цього змушені витрачати час впустую. І тому й іншому не по душі суспільний уклад, але обоє вони пасивні, не вживають ніяких дій для того, щоб змінити його. І пушкінський Онєгін, і лермонтовский

Печорин персоніфікують духовна криза дворянської інтелігенції, що виражала своє невдоволення життям відмовою від суспільної діяльності й, не знаходячи застосування своїм силам, розтрачувала життя безплідно.

И Онєгін і Печорин належать до однієї й тому ж соціальному середовищу. Обоє вони освічені. Обоє спочатку приймали життя такий, який вона була, насолоджувалися нею, використовуючи привілей вищого суспільства, до якого вони належали, але й той і інший поступово прийшли до заперечення світла й глибокої незадоволеності життям суспільства й своєї теж. Обоє сталі розуміти, що це життя порожнє, що за

“зовнішньою мішурою” не коштує нічого, у світлі панує нудьга, наклеп, заздрість, люди витрачають внутрішні сили душі на плітки й злість. Ледарство, відсутність високих інтересів опошляють їхнє існування. “Але рано почуття в ньому охолонули”, – говорить Пушкін про свого героя. Приблизно т же саме читаємо ми й у Лермонтова, де автор повідомляє, що в його героя дуже рано “народився розпач, прикрите люб’язністю й добродушною посмішкою”. Те, що обоє героя – розумні, утворені люди, безсумнівно, ще більше загострює їхній конфлікт із суспільством, тому що ці якості дозволяють побачити всі негативні сторони, всі пороки. Це розуміння як би піднімає Онєгіна й Печорина над молодими людьми свого покоління, вони не вписуються в їхнє коло. Ріднить героїв і те, що вони обоє превстигли в “науці страсті ніжної”, і те, що ні той ні іншої не здатні були віддатися любові всім серцем, всією душею. Більша, всепоглинаюча пристрасть, через яку багато хто готові були віддати свої життя, наших героїв не могла торкнутися: у їхніх відносинах з жінками, як і зі світлом, був присутній холод і цинізм. Онєгін уважав любов “пересиченою гординею”, що неварта його. Печоринская любов полягала в досягненні влади над коханою. Він міг тільки брати, але не здатний був віддавати. Він ніколи не дозволяв собі закохатися без відповідного почуття. Домагатися чиєїсь любові для нього – верх низькості: “.„знакомясь із жінкою, я завжди безпомилково відгадував, чи буде вона мене любити… я ніколи не робився рабом улюбленої жінки; навпроти, я завжди здобував над їхньою волею й серцем непереможну владу.,, того чи, що я ніколи нічим дуже не дорожу…”. Не вміючи любити, Онєгін і Печорин не дорожили любов’ю інших – звідси й холодність Онєгіна до Тетяни, і безмовна любов Бэлы й князівни Мері до Печорину.

Хто не може по-справжньому любити, той не здатний на теперішню дружбу, і навпаки. Так, Онєгін убиває свого друга Володимира Ленского, хоча, як старший за віком і навчений досвідом, він міг відговорити осліпленого ревнощами палко закоханого поета. Але не зробив цього – розчарований життям, нехтуючи власне існування, він не здатний був досить цінувати життя інших. Не знаходять загальної мови, зустрівшись через багато років, і Печорин з Максимом Максимычем. Добрий, м’який і простодушний, Максим Максимыч не міг пояснити жорстокості Печорина, не міг зрозуміти, що керує вчинками його колишнього товариша по службі. Так інакше й бути не міг: старий солдат був як всі, він був частиною суспільства, що лермонтовский герой нехтував, з яким йому, особистості неабиякої, було просто нудно. Не зрячи він завжди прагнув до людей, які могли б з ним посперечатися. Особиста воля, незалежність для обох героїв – краще, що може бути в житті, чому вони готові віддати перевагу все інше. Не зрячи Онєгін, згадуючи про минуле, пише в листі до Тетяни:

* Свою осоружну волю

* Я втратити не захотів.

Печорин же із цього приводу заявляє: “Двадцять разів життя свою, навіть честь поставлю на карту, але волі моєї не продам”. Усвідомлюючи, що життя проходить впустую, лермонтовский герой зовсім не дорожить нею. Воля в нього на першому місці, честь – на другому, і тільки на останньому – життя. Зміст поводження Печорина, його вчинків ми знаходимо в щоденнику героя в повісті “Князівна Мері”. Читаючи її, усвідомлюєш, що Печорин – жертва свого часу. Він зневірився у людей, в ідеї, і це – результат епохи, що наступила після поразки повстання декабристів, епохи моральної вбогості, вульгарності й боягузтву. Все це можна віднести й до Онєгіна. Дуже добре сказав, порівнюючи двох героїв, В. Г. Бєлінський: “У дорогах різниця, а результат один”. Незважаючи на зовнішню несхожість, незважаючи на різницю в характерах, і той і іншої – “зайві люди”, що випередили час і тому що не знайшли загальної мови із сучасниками, що не зуміли виявити й реалізувати себе


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Онєгін і Печорин: передові люди свого часу

Categories: Нові твори

Links