Чацкий і Молчалин

Головна справа життя А. С. Грибоєдова, комедію “Горе від розуму”, А. А. Блок назвав “гениальнейшей росіянці драмою”. П’єса побудована на конфлікті особистому й общественном. Причому суспільна проблематика комедії безпосередньо випливає з особистої. В “Горе від розуму” существенно важливим для розвитку действия виявляється й нерозділена любовь героя, і ще більше – не дозвольмоє протиріччя розумного й чесного героя з божевільним суспільством, у якому він живе Грибоєдов так сказав про це в листі до Катенину: “…

Дівчина,

сам не дурна, воліє дурня розумній людині (не тому, що розум у нас грешних був звичайний, немає! і в моїй комедії 25 дурнів на один розумного человека)”, і ця людина, зрозуміло, у суперечності із суспільством, його окружающим, його ніхто не розуміє, ніхто простить не хоче, навіщо він трошки повише інших…” Чацкий протипоставлений всім действующим особам комедії, але Молчалин показаний як антипод головного героя. Їхнє розходження постійно підкреслюється автором.

Чацкий – саме красномовство, правдивість, розум… “Він викривач неправди й усього, що віджило, що заглушає алевую життя. Він вимагає місця

своєму веку”, – пише Гончарів у статті “Мильон роздирань”. Молчалин же – лицемір, підлабузник-хамелеон з голови до п’ят. У всім, завжди й скрізь думки, действия Чацкого й Молчалина різні, почти протилежні.

Це розуміє й Зфья. Люблячи Молчалина, вона в його пороках бачить ідеал, а в достоїнствах Чацкого – недоліки: “Веселість ваша не скромна, у вас негайно вуж гострота готова. Грозний погляд, і різкий тон, і цих у вас особливостей безодня, а над собою гроза куди не марна”. Молчалин же: “При панотцю три роки служить, то часто безглуздо сердить, а він безмовністю його обидвізоружит.

Веселостей шукати б міг; ніледве: від старих не ступить за поріг, ми граємося, регочемо, він з ними цілий день засяде, радий не радий, грає… Донечно, немає в ньому цього розуму, що геній для інших, а для інших чуму, що швидке, блестящ і незабаром опротивит, що світло лає наповал, щоб світло про нього хоч що-небудь сказав, так чи такий розум сімейство ощасливить?” Здається, Софія почуває, що Молчалин дурно, занадто тихнув, що в нього відсутствует своя думка й достоїнство.

Але “пречудової властивості він нарешті: Поступливий, скромний, тихий. В особі ні тіні занепокоєння й на душі провин ні яких, чужих і криво й навскіс не рубає, – от я за що його люблю”. І Софія передпочитає його Чацкому. Може, її лякає “особливостей безодня”, може бути, це образа.

Адже, виїхавши, Чацкий залишив девушку одну. Про те, що Чацкий – “століття новий”, а Молчалин – вихованець фамусовской Москви, свідчать їхні погляди й принципи. Чацкий вимагає “служби делу, а не особам”, не змішувати “веселощі або дуріння зі справою”, вона тяготиться серед юрби “мучителів, лиховісних бабів, нісенітних старих”, отказиваясь схилятися перед авторитетом старезності, чиношанування, лизоблюдства. Він “служити б рад, прислуживаться нудно”. Заповіді Молчалина: “догоджати всім людям без изъятья”, “У мої лета не повинне сміти своє судження мати”.

Його талант – “помірність і акуратність”. І все це: пристрасть до чинів, низкопоклонство, порожнеча, – неподільно зв’язує Молчалина з “століттям минулої”. Чацкий – воїн.

Він бореться проти ідеалів, цілей, прагнень старої Москви, таврує ганьбою блазенство, бездумную розкіш і огидні вдачі “разливанья в бенкетах і марнотратстві”. Образ Чацкого – ідея, мораль п’єси, а Молчалин – одне із втілень сили старого миру. У них не може бути ні найменшої подібності. Навіть у почуття любові Чацкий “кидається, як у живу, безпосереднійную й глибоку стихію життя”. У любові Молчалина до Софії немає нічого, крім користі.

Розходження між Чацким і Молчалиним – у кожному жесті або репліці героїв. Комедія цілком побудована на боротьбі протилежностей: Чацкого з “століттям минулої” – Фамусовими, скалозубами, молчалиними. Він і жертва, і переможець. Фамусовское обществ у боротьбі із Чацким використовує сплетні, слухи, неправдиві обвинувачення, – а ця не зброя сильних. І тому Чацкий здобуває моральну перемогу над ними, він виявився вище всієї оточующей його сірості й вульгарності.

І найважливіше: п’єса залишається актуальной за всіх часів. Поки існує підлабузництво, хабарництво, чинопоклонство, будуть існувати такі ж – хіба що в злегка “усовершенствованной” формі – тугоуховские, загорецкие, хлестови… А протистояти їм, борючись всіма силами з віджилим міром, будуть вічні Чацкие.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Чацкий і Молчалин

Categories: Твори з української літератури

Links