ЧиРозумний Чацкий, протиставляючи себе фамусовскому суспільству?

Справді, що було б з нами, якби замість загальзручного правила: чин чина почитай, увело у вживання інше, наприклад: розум розуму почитай? О. С. Пушкін Грибоєдов назвав свою п’єсу “Горе від розуму”. Ця назва може бути зрозуміле й всерйоз, і іронічно залежно від того, що розуміти під словом “розум”. Здається, драматург ужив це слово в значенні “пізнавальна й розумова здібність людини, здатність логічно мислити” (АН СРСР Словник російської мови в чотирьох томах.

М. : Російський мова, 1981, т.4, с.488). Дане визначення має на увазі, по-перше,

філософський розум, високий інтелект і, по-друге, “здоровий глузд, здатність оцінювати обстановку, зважувати обставини й керуватися цим у своєму поводженні” (там же). Поділ і сталкивание цих двох значень слова “розум” знаходимо, наприклад, у романі “Війна й мир”, коли Л. Н. Толстой пояснює нульовий результат перетворень, проведених Пьером Безуховим у своїх маєтках: головний керуючий, досить дурна й хитра людина, зовсім зрозумів розумного й наївного графа й грав їм, як іграшкою (2, 2, X). Коли О. С. Пушкін і І. А. Гончарів міркують про розум Чацкого, їхньої оцінки на перший погляд прямо протилежні Пушкін

затверджує в листі до А. А. Бестужева (кінець січня 1825 року): “Усе, що говорить Чацкий, дуже розумно. Але кому говорить він все це? Фамусову?

Скалозубові? На балі московським бабусям? Молчалину? Це непробачно. Перша ознака розумної людини – з першого погляду знати, з ким маєш справу…

“. Гончарів пише в статті “Мильон роздирань” (1871): “Чацкий не тільки розумніше всіх інших осіб, він позитивно розумний. Мовлення його кипить розумом, дотепністю У нього є серце, і притім він бездоганно чесний. Словом, це людина не тільки розумний, але й розвитий, з почуттям”. З наведених цитат видно, що Пушкін має на увазі здоровий глузд, тобто життєвий розум, а Гончарів – високий інтелект, а виходить, автори не суперечать один одному. Тільки-Тільки з’явившись на сцені, Чацкий у своїх репліках деякими, але влучними штрихами створює дотепні портрети представників фамусовской Москви: московських “тузів”-завсідників Англійського клубу, “бульварних” осіб, що молодяться тіточок, жвавих французів, німецьких учителів і т. д. Далі в монологах головний герой іронічно відзначає “достоїнства” “століття минулого”, якими гак пишається Фамусов: раболіпство (завидна кар’єра камергера Максима Петровича), страх перед освітою і науками (“Забрати неї книги б так спалити” ІІІ, 21), ненависть до людей, які хочуть жити своїм розумом (“До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна” ІІ, 5), служба не заради справи, а заради кар’єри (“И награжденья брати, і весело пожити” ІІІ, 3) і т. д. Чацкий дає блискучі характеристики представникам фамусовского суспільства: Скалозубові (“Хрипун, удавленник, фагот, Сузір’я маневрів і мазурки” ІІІ, 1), Молчалину (“Низькопоклонник і ділок” ІV, 14), Фамусову (“Аматор чинів” ІV, 14).

Дотепні й точні оцінки й судження Чацкого вказують на його незалежний і глузливий розум, на його блискучі аналітичні (пов’язані з аналізом явищ навколишнього світу й людських характерів) здатності. У хитрості й спритності, тобто в життєвій кмітливості, фамусовское суспільство перевершує розумного Чацкого. Дурний Скалозуб і хитрий Молчалин успішно влаштовуються в житті й роблять кар’єру, що не дається Чацкому, людині прямому й незалежному.

Скалозуб і Молчалин добре засвоїли закони фамусовского суспільства: крім ділових якостей, а може бути й раніше них, що бажає превстигнути по службі повинен мати вміння догоджати начальникові, демонструвати своя повага й відданість: У заступників позіхати на стелю, З’явитися помовчати, пошаркать, пообідати, Підставити стілець, підняти хустку. (ІІ, 2) Чацкий, розуміючи всі ці хитрості кар’єристів, поблажливо ставиться до подібного “науці домагатися успіху”. Иеще.

При всій своїй розумній проникливості він не побачив очевидного: Софія закохана в Молчалина. Чацкий недооцінив свого суперника, якого презирливо називав “дурнями” (І, 7), “жалчайшим створенням” (ІІІ, 1), а тихий чиновник виявився досить спритним пройдисвітом і обійшов головного героя й у любові, і в чинах: поки Чацкий три роки подорожував і “шукав розуму” (І, 5), Молчалин любов Софії й “три награжденья одержав” (ІІІ, 3). Чацкий недооцінив також згуртованості фамусовского суспільства – У любові зрадників, у ворожнечі невтомних, Оповідачів неприборканих, Нескладних розумників, лукавих простаків, Бабів лиховісних, старих… (ІV, 14) Фамусовское суспільство не стало спростовувати доводи молодого викривача, які знову свідчать про його філософський розум, а легко й просто розправилося з ним, виявивши життєвий виверткий розум і оголосивши його божевільним.

Отже, чи можна назвати Чацкого розумним, якщо він один намагається боротися з усім фамусовским суспільством? Так, можна. Обиватель знає наперед, що ця справа безнадійне: “Можна ль проти всіх! ” (ІV, 7) – викликують гості Фамусова. Але є герої, які всупереч обивательській мудрості однаково йдуть проти суспільної думки й віджилих правил.

Звичайно, консервативна більшість роздавить цих “возмутителей спокою”, але тільки тому, що спочатку їхньої одиниці. Зрештою зміни в суспільстві обов’язково відбудуться, як і мріяли першого борця-одинака Тому, безумовно, прав Гончарів, що писав, що Чацкий – переможець і завжди жертва. Зрозуміло, добре, коли розум у людини різнобічний. Але якщо вибирати, то, видимо, більше коштовний філософський розум (розум Чацкого, а не Молчалина), тому що він допомагає осмислювати й розуміти мир і людей навколо. Хитрість і спритність допомагають превстигнути в житті тільки самому їхньому власникові, а після того як чини й гроші добуті, серйозній людині жити стає нудно (прикладів тому в російській літературі безліч – доля доктори Старцева з оповідання А. П. Чехова “Ионич” або чиновника Калиновича з роману А. Ф. Писемского “Тисяча душ”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЧиРозумний Чацкий, протиставляючи себе фамусовскому суспільству?

Categories: Шкільні твори

Links