Чацкий і Молчалин
Головна справа життя А. С. Грибоєдова, комедію “Горе від розуму”, А. А. Блок назвав “гениальнейшей росіянці драмою”. П’єса побудована на конфлікті особистому й общественном. Причому суспільна проблематика комедії безпосередньо випливає з особистої. В “Горе від розуму” существенно важливим для розвитку действия виявляється й нерозділена любовь героя, і ще більше – не дозвольмоє протиріччя розумного й чесного героя з божевільним суспільством, у якому він живе Грибоєдов так сказав про це в листі до Катенину: “…
Дівчина,
Чацкий – саме красномовство, правдивість, розум… “Він викривач неправди й усього, що віджило, що заглушає алевую життя. Він вимагає
Це розуміє й Зфья. Люблячи Молчалина, вона в його пороках бачить ідеал, а в достоїнствах Чацкого – недоліки: “Веселість ваша не скромна, у вас негайно вуж гострота готова. Грозний погляд, і різкий тон, і цих у вас особливостей безодня, а над собою гроза куди не марна”. Молчалин же: “При панотцю три роки служить, то часто безглуздо сердить, а він безмовністю його обидвізоружит.
Веселостей шукати б міг; ніледве: від старих не ступить за поріг, ми граємося, регочемо, він з ними цілий день засяде, радий не радий, грає… Донечно, немає в ньому цього розуму, що геній для інших, а для інших чуму, що швидке, блестящ і незабаром опротивит, що світло лає наповал, щоб світло про нього хоч що-небудь сказав, так чи такий розум сімейство ощасливить?” Здається, Софія почуває, що Молчалин дурно, занадто тихнув, що в нього відсутствует своя думка й достоїнство.
Але “пречудової властивості він нарешті: Поступливий, скромний, тихий. В особі ні тіні занепокоєння й на душі провин ні яких, чужих і криво й навскіс не рубає, – от я за що його люблю”. І Софія передпочитає його Чацкому. Може, її лякає “особливостей безодня”, може бути, це образа.
Адже, виїхавши, Чацкий залишив девушку одну. Про те, що Чацкий – “століття новий”, а Молчалин – вихованець фамусовской Москви, свідчать їхні погляди й принципи. Чацкий вимагає “служби делу, а не особам”, не змішувати “веселощі або дуріння зі справою”, вона тяготиться серед юрби “мучителів, лиховісних бабів, нісенітних старих”, отказиваясь схилятися перед авторитетом старезності, чиношанування, лизоблюдства. Він “служити б рад, прислуживаться нудно”. Заповіді Молчалина: “догоджати всім людям без изъятья”, “У мої лета не повинне сміти своє судження мати”.
Його талант – “помірність і акуратність”. І все це: пристрасть до чинів, низкопоклонство, порожнеча, – неподільно зв’язує Молчалина з “століттям минулої”. Чацкий – воїн.
Він бореться проти ідеалів, цілей, прагнень старої Москви, таврує ганьбою блазенство, бездумную розкіш і огидні вдачі “разливанья в бенкетах і марнотратстві”. Образ Чацкого – ідея, мораль п’єси, а Молчалин – одне із втілень сили старого миру. У них не може бути ні найменшої подібності. Навіть у почуття любові Чацкий “кидається, як у живу, безпосереднійную й глибоку стихію життя”. У любові Молчалина до Софії немає нічого, крім користі.
Розходження між Чацким і Молчалиним – у кожному жесті або репліці героїв. Комедія цілком побудована на боротьбі протилежностей: Чацкого з “століттям минулої” – Фамусовими, скалозубами, молчалиними. Він і жертва, і переможець. Фамусовское обществ у боротьбі із Чацким використовує сплетні, слухи, неправдиві обвинувачення, – а ця не зброя сильних. І тому Чацкий здобуває моральну перемогу над ними, він виявився вище всієї оточующей його сірості й вульгарності.
І найважливіше: п’єса залишається актуальной за всіх часів. Поки існує підлабузництво, хабарництво, чинопоклонство, будуть існувати такі ж – хіба що в злегка “усовершенствованной” формі – тугоуховские, загорецкие, хлестови… А протистояти їм, борючись всіма силами з віджилим міром, будуть вічні Чацкие.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)