Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери
Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297.
Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції!
Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике переднє око випромінювало невдоволення.
– Та ти усвідомлюєш, чого вимагаєш?
– Я не вимагаю, а прошу. – Юний Рей затягнув плівкою око, певне, щоб не бачити, як гнівається старий
– Тобі відомо, що ми закінчили свою програму дослідження Землі?
– Так.
– Знаєш, що люди вже перекидають міст сюди, на Місяць?
– Знаю.
– А про те, що контакти з ними перенесено на майбутнє – не забув?
– Ні.
– То чому ж ти наперекір логіці домагаєшся відстрочки старту?
Реєві здалося, що в голосі старого вченого з’явилися м’якші інтонації.
– Я прошу тільки сім земних годин, – лагідно промовив, схилившись трохи вперед, – тільки сім.
– Чому сім?
– Поясню. Мій об’єкт уночі залишається просто неба, і – чи спить, чи не спить –
– Я завжди був проти того, щоб до складу експедиції включати митців, – кинув Сот, полинувши понад підлогою кабіни. – Далекі від розуміння дисципліни, цілеспрямованості…
Уже те, що він почав рівномірно рухатись, викликало в Рея надію, і молодий митець розпочав обережний натиск:
– Якби мудрий Сот знав, який мозок у того токійця! Виняткового обдаровання людина. Його композиції вражають несподіваним поєднанням різноманітних форм, сміливими кольоровими спектрами, які викликають незбагненні каскади відчуття.
Сот хитнув конусом голови:
– “Незбагненні каскади…” Якщо на цьому світі і є щось незбагненне, то це ваше, Рею, пишномовство. Чому б не сказати просто: його композиції справляють сильне враження?
– Я розумію, мудрий Соте… – Рей блаженно затягнув перетинкою око: раз уже Стерновий встряв у дискусію, значить, поступиться.
– А я не розумію, – перебив Сот. – В цьому найбільшому місті планети ми зробили мільйони фіксацій роботи мозків, і цей ваш феномен зафіксований – матеріалу для досліджень досить, програма виконана. А затримуватися в районі Землі через ваші суб’єктивні уподобання ми не можемо.
Рей швидко закліпав оком. О, впертість учених! їм тільки програма, число, функція, індекс… Невже йому не дадуть можливості ще раз навідатись у Токіо? Мільйони фіксацій… Але ж його, митця Рея, цікавить художнє мислення, думання образами, і цей токієць… Яка інтенсивна уява! В його мозку – фантасмагорія образів, барвистий світ, який прагне втілення. Але ця людина чомусь не бере до рук ані пензля, ані інструментів для обробки каменю чи металу. Бродить вулицями шумливого міста, неначе шукає щось загублене. А як настає ніч, він прямує до одного з найбільших кінотеатрів Токіо і сідає на лавочці проти входу: розглядає афіші й жде, поки вийдуть глядачі з останнього сеансу. Дивовижні видива снуються в його голові! А коли, прославши газету, він лягає на тій лавці, заплющує очі і в такий спосіб відокремлюється від свого велетенського міста, – отоді його уява розгортається без жодних перепон!
Саме в цей щасливий час Рей настроїв детектора на частоту його біохвиль і одразу ж усвідомив, що натрапив на щось надзвичайне, що для мистецьких натур – це відкриття, одкровення. Але то було побіжно, тепер треба, конче необхідно зафіксувати роботу його мозку протягом ночі, яка вже котиться до Японських островів. Для Рея цей запис був би найкращим виловом у бездонному космічному океані.
Розраховувати на повторне відвідування цієї голубої планети не доводиться… Як же вплинути на Сота? Може, дати йому цей випадковий запис?
Схвильований Рей почав вертикально коливатись, як перед цим Сот. Зусиллям волі зменшив напругу в нижніх мішках, трохи врівноважився.
– Прошу вас, мудрий Соте, ознайомитись з цим коротким записом. Тут не більше кількох хвилин. Якщо вважатимете, що…
– Давай, – перебив Сот. – На його одутлому тілі виникло видовження і простяглось до Рея. Митець поклав туди маленького кришталика, і Сот відразу притулив його до своєї конусовидної голови.
“Якщо цей запис не зачепить його, – думав Рей, дивлячись, як Стерновий затяг плівкою око, щоб зосередитись, – тоді все пропало. Варто йому натиснути стартову кнопку, і корабель назавжди залишить і Місяць, і Землю. Увесь екіпаж уже чекає цього… А коли-то Науковий центр ухвалить контакти?”
Тим часом Сот переглядав стереоскопічний запис біохвиль токійського митця. Він сприймав їх безпосередньо на головну сигнальну систему, і тіло його все більше округлювалось, набираючи форми кулі. Хоча це була добра ознака, Рей нервував. Не міг втриматись на місці і почав кружляти навколо Сота, як Місяць навколо цієї загадкової Землі.
Нарешті Сот розкрив своє око. Якусь мить учений дивився на Рея так, ніби вперше його побачив, а тоді сказав:
– Можеш відправлятися, даю тобі сім годин. Це справді феномен земної ноосфери.
Рей, буркнувши якусь подяку, буквально вилетів з каюти Стернового. За хвилину він уже вмощувався у свій космічний човник, що поблискував на причальному козирку корабля. Мусив поспішати, бо Токіо вже поринув у нічну тінь.
Спочатку на затемненій частині планети Рей побачив світлу цятку. З кожною хвилиною вона більшала, розросталася, і ось уже осяйні пелюстки якоїсь квітки… Цікаво, який образ виник би в того токійця, якби він побачив своє місто з космосу… Зоряне скупчення? Симфонія світла і барв? Перламутрова стулка черепашки, викинута океаном на берег? Ні, в його мозку, певне, виникло б якесь зовсім несподіване порівняння.
Рея вразило це гігантське місто з першої зустрічі. Звичайно, мало значення те, що на його рідній планеті зовсім немає міст на поверхні. Але тільки цією обставиною не можна пояснити того несподіваного хвилювання, яке охопило юного митця. Щось було неповторне в обличчі цього міста, неповторне і… незбагненне.
З висоти свого польоту Рей вдивлявся в яскраво прокреслені лінії вулиць Токіо, в темні плями його садів, стрімкі призми його будинків, марно намагаючись визначити, вловити головний мотив цієї, створеної людьми, панорами…
Поминувши височенну вежу, що піднесла в небо гірлянди вогнів, Рей пішов на зниження. Серед моря будівель швидко знайшов той кінотеатр.
На екрані чітко вималювався будинок з двома афішами обабіч входу. А он і він – геніальний художник. Уже лежить на лавці. Чомусь раніше ліг – ще ж глядачі не вийшли з останнього сеансу.
Рей ввімкнув приймача біохвиль, настроїв на його частоту. Легко опустився на дах високого будинку поблизу кінотеатру. Тут обертається велика рекламна куля, на золотистій поверхні якої то спалахують, то гаснуть різнобарвні ієрогліфи. Рея важко помітити, зате йому зручно спостерігати і вулицю, по якій із шурхотом котяться лискучі лімузини, і тротуар, побіля якого стоїть його лавка. Звідси добре видно розпластану постать художника – ноги простягнуті, одна рука лежить на грудях, друга звисла додолу. Здається, Адам і Єва, намальовані на афіші, дивляться саме на нього.
Стривай, а чому не працює детектор?
Рей перевірив настройку, живлення – усе в нормі, а на екранчику жодного сплеску. Дивина. Хіба він може не думати? Навіть уві сні в його мозку тісняться образи…
Перевів настройку на іншу частоту, спрямував у натовп – люди плавом пливуть на тротуарі, – екран відразу ожив!
Не гаючи часу, Рей ввімкнув літального апарата і за якусь хвилину опустився в глухій напівтемній вулиці, з якої непомітно влився в потік автомашин, тримаючи апарата над самісіньким асфальтом. Перед світлофорами машини зупинялися й подовгу чекали, Реєві так і кортіло знятися й перелетіти, але це демаскувало б його; доводилось терпляче очікувати, поки ревне і рушить металева лавина… Мчав по мостах і попід віадуками, вискочив на приватну трасу, де треба було зупинитися біля контрольної будки і заплатити за проїзд. Цього він зробити, звичайно, не міг, бо ніяких грошей не мав, отож довелося попросту наддати швидкості і втекти.
“Коли спостерігати з висоти, вуличний рух цього міста здається красивим, – думав Рей, – але опинившись між машинами, цього не скажеш…”
Нарешті таки дістався до кінотеатру, де з афіші дивилися Адам і Єва. Він лежав у тій же позі – ноги витягнуті, одна рука на грудях, друга звисає додолу, торкаючись пальцями асфальту.
Рей зупинив свою машину на відстані кількох метрів: звідси можна вести ідеальний запис роботи мозку. Головне ж – не порушити його спокою… Але що сталося? На світному тлі екрана – жодного штриха, жодної точки, немає найменшого поруху! Його мозок не працює! Він мертвий…
Тим часом хтось із прохожих звернув увагу на незвичайну машину і ще більш незвичайного її господаря. Почали збиратися цікаві. На того, мертвого, що лежав на лаві, ніхто й уваги не звернув, і це дуже здивувало інопланетника. Йому хотілось гукнути їм: “Плачте, ридайте! Вас усіх спіткало велике лихо: ви втратили генія, обдаровання, яке не повториться ніколи!”
Якийсь дивний настрій охопив Рея. Та коли крізь натовп, енергійно працюючи ліктями, до інопланетного апарата рушив якийсь чоловік у зеленавій одежі, Рей спохватився – контакти ж заборонено! – і стартував по вертикалі. З глибини нічного неба бачив задерті голови людей, зробив навіть кілька записів біохвиль, а тоді взяв напрямок до Місяця, де на нього чекали друзі по мандрах.
Поглядаючи на цю затишну планету, в голубизні якої втонув Токіо, Рей думав і ніяк не міг додуматись: чому така байдужість до генія? Він навіть не підозрював, що можна бути самотнім серед натовпу і бездомним серед тлуму будинків….
.
Схожі твори:
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо....
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: –...
- Бережний Василь Павлович Археоскрипт Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 5-108. Де ж ти дівся, світе мій прекрасний, Любої природи цвіт і плід? Ф. Шіллер, “Боги Еллади” 1 Вартовий ракетної бази, сидячи на високій вежі в мереживній тіні розкішної пальми, розглядав фотографію...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому,...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на...
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся,...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство,...
- Бережний Василь Павлович Формула Космосу Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 37-51. I. Кирило Федотович – сивоголовий обважнілий чоловік – вийшов з Виставочного павільйону глибоко замислений. На одутлому його обличчі промайнула іронічна посмішка. “Чи ти ба, яка метаморфоза, – пробурмотів сам до себе....
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили....
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному...
- Бережний Василь Павлович Казус лінгва Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 125-130. – May I come in?[1] До кабінету психоневролога зайшов моложавий чоловік у чорному, вже приношеному костюмі, а за ним тонконога жінка в елегантній світло-сірій сукні з білою сумочкою в руках. В її великих очах...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля....
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково....
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар...