Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали
Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70.
Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за перила. Веселий туристський корабель “Клавдія Єланська” завзято краяв хвилі, але бічної хитавиці погасити не вдавалось, і палуба нагадувала розгойдану колиску.
Різкий
– Ох, вибачте, – зніяковіла, – якби не ви…
– Нічого, добре, що не вдарились.
Відчувши у своїх руках пругке жіноче тіло, пройнявся радісним хвилюванням. Здивувало тільки, що на її лиці промайнула гримаса болю. Ця комічна ситуація мусила б викликати сміх, і Ростислав усміхався, а жінка скривилась, пересилюючи біль.
– Що з вами?
–
Присіла на лавочку, скинула лівий черевик і почала злегка погладжувати ступню.
– Він мені так дошкуляє, що хоч плач, – поглянула на Ростислава трішечки знічено, немовби пробачалася. – Особливо на екскурсіях.
– Ну, та це ж не смертельно. – Ростислав мимоволі милувався її гарною постаттю. – От у ленінградки стан загрозливий…
– Я чула, як по радіо викликали лікарів. Здається, ви теж медик?
– Ну, не зовсім, але…
Подумки здивувався: він хвилюється в присутності цієї звичайної жінки! Хоча… Може, вона саме ота, на яку підсвідомо очікував протягом довгих років, сповнених сумнівів і вагань?
Дивився на неї радісними очима, і все в ній подобалось: і як взуває черевичок, і контури тіла під блакитним плащиком, і трішечки примхливі губи, і пасмо русявого волосся, що вибилося з-під синього капелюшка.
– І як це з нею трапилось?
Вона підвелася, але знову не встояла на хиткій палубі, Ростислав змушений був підтримувати її впродовж усієї прогулянки по периметру корабля.
– А трапилось дуже просто. Вона, певне, забула, що в Лондоні лівобічний рух. Шоферові вдалося трохи пригальмувати, але все-таки її збило, та ще вдарилась об асфальт.
– Їй уже краще? – В голосі – турбота і жіноча цікавість.
– Як вам сказати… Все це дуже складно. Із шокового стану вивели. Добре, що я захопив у дорогу свого “їжачка”.
– Їжачка?
– Це я так назвав колючку з моєї колекції гімалайських рослин.
– Ви були в Гімалаях?
– Брав участь у ботанічній експедиції і от… скучив за морем. До речі, як вас звати? Ви мені пробачте, всіх з нашої групи я не запам’ятав.
– Муза. Ох… – скривилась від болю і одразу ж винувато посміхнулась. – А я вас запам’ятала. Ви – Ростислав Микитюк.
Йому було приємно це чути, глянув на співбесідницю, не приховуючи симпатії, і, завжди стриманий у розмові, мовчазний, зараз розговорився.
– Розумієте, Музо… Тут ось простір навколо нас, а в Гімалаях – у високості.
– І там ви знайшли “їжачка”?
– Так. Мені дуже пощастило. Насамперед, нам випало щастя потрапити до Шамбали…
– Де це?
– Ну, там же, в Гімалаях. Шамбала – легендарний край, ні на якій карті його не знайдені. Ми видиралися па гірські хребти, спускалися в долини, та ось перед одним сніговим перевалом два паші провідники раптом зупинилися, в очах – тривога, якесь незрозуміле сум’яття. “Далі не підемо, – твердо сказав старший, сивобородий. – Там, – хитнув головою у бік перевалу, – Шамбала”.
Як ми не умовляли – не допомогло. Шамбала для них – святий край. Там, у потаємних печерних містах, живуть махатми, вчителі найглибшої мудрості, що здійснюють зв’язок Землі з Космосом, медитаціями єднаються і Абсолютом, і порушувати ритм їхньої діяльності – тяжкий злочин.
Ми пішли без провідників і наледве подолали той перевал. Вечоріло, коли ми, змучені, до краю виснажені, спустилися в широке міжгір’я, наче в казкову чашу, повну п’янких ароматів. Ще встигли поставити намет, як усе навколо оповила темрява. Сяк-так повечеряли, мої аспіранти попадали як убиті, й одразу поснули, а я вийшов помилуватись зорями. Ні до того, ні після того я не бачив такого неба. Велич. Таїна. Безмовна музика. Подих Вічності…
– Ой… – зойкнула Муза, спіткнувшись.
– Ну, присядьмо на цій лавочці, тут затишно.
Посідали плече в плече, Ростислав турботливо підняв комір її плаща. Деякі туристки, проходячи мимо, кидали на них весело-іронічні погляди, мовляв, ага, і ви контактуетесь!
Микитюк дивився за борт на шумливі хвилі, а думав і говорив про Гімалаї.
– Розумієте, враження було таке, ніби то й не зорі, а пильні очі Космосу дивляться на мене і питають: чи ти усвідомлюєш своє місце на Землі? В потоці Часу? Навіщо ти живеш? Невже тільки для того, щоб споживати? І тоді настала мить, коли я відчув себе просвітленим, інакшим, духовно вищим, аніж був досі. Оце вам Шамбала! І ніякого страху не було, навпаки – проймала радість. Ну… що належиш до людства, чи що… Любов до планети, на якій живеш… 0, саме любов до життя! А чого ті провідники злякалися… Людська психіка – складне явище… Я довго стояв, прислухаючись до безмовності Космосу…
– Їй-богу, ви поет! Здавалися таким сухарем, а насправді поет – та ще й романтик!
– Ну, що ви, Музо, – Ростислав почервонів, як хлопчик. – Я сухар і є, це на мене щось найшло.
Очі їй зблиснули, зиркнула не то запитливо, не то здивовано, прикусила нижню губу. Прошепотіла:
– Дивина… Цієї миті, от зараз, мені здалося, що ми вже колись зустрічались… І розмова така була…
– Ну, якщо вірити в перевтілення, то… не виключено. – Микитгок поглянув у її великі, схожі на індійський мигдаль, очі. – Може, ви із Шамбали?
– Не хотіла б вас розчаровувати, але я з Києва.
– Це відомо, в Києві ви з’явились років двадцять шість тому, а от…
– Хитрун! – засміялася Муза. – Хоче вивідати… Я й так скажу: живу на цьому світі двадцять вісім, не одружена…
– Мені щастить!
– Давайте без натяків. Хоча… Ви ж про квартиру не знаєте, правда?
– В мене є де жити. А що?
– Коли б не розкішна квартира, я, мабуть, уже одружилася б. А то мені все здається, що домагаються не мене, а квартири… Та дачі, та батьківської “Волги”… Ну, та грець з ними! Я перебила вас.
– А про що я саме говорив? Ага, згадав. Ніч у Гімалаях…
– Цікаво, як ви натрапили на того “їжачка”?
– Отож, я стояв і милувався небом, а тоді опустив очі на землю і побачив за кілька кроків перед собою блідо-фіолетове світіння. Подумав, що це сліди зоряного сяйва на сітківці очей. Зажмурився, аж ні – світло ніби струмує із самої землі, наповнюючи коротюсінькі кривулясті провіднички. Може, то жилки якогось кристала? Підходжу, нахиляюсь – колючка. Виткнулась біля камінця та й світиться, подає про себе вість. Удень, звичайно, я б її не помітив, а якби й помітив, то не звернув би уваги. Ми тоді досліджували рослини соковиті, з плодами – там є справжні фармацевтичні фабрики. Між іншим, ми зібрали флакончик такого екстракту… Ще один дарунок Шамбали! Дивовижні властивості! Сподіваємось, допоможе в боротьбі з найтяжчими хворобами. Ну, а тут – суха колючка! Тієї ночі я майже не спав – перед очима був той феномен.
– Уранці викопали?
– Е, ні, так зразу не можна. А раптом загине, втратить свої властивості? Необачність може завдати непоправної шкоди. Ми все обміркували, виробили цілу програму дій. Насамперед, звичайно, почали шукати ще один екземпляр. Обстежили кожен камінчик, кожну грудочку в радіусі, може, з півкілометра – цілий тиждень шукали, і все марно. Хто його знав, може, така дивовижа одна-однісінька на сто квадратних кілометрів! Або з’являється раз у десятиліття чи навіть у століття. От і зустрінься. Вирішили ризикнути – викопали ту колючку з грунтом, пересадили у горщечок. Дарунок Шамбали! Тепер уже з нетерпінням очікували вечора. І яка ж була наша радість, коли в темряві намету засвітилися ці головки!
– Фосфорне світіння? – спитала Муза.
– В тому-то й штука, що ні. Природа його електромагнітна. Ще не з’ясоване тільки джерело. Можна припустити, що в цьому процесі бере участь чимало чинників, зокрема біосфера і динаміка хімічних процесів у самій рослині. А взагалі, нерозшифрованих ієрогліфів Природи – сила-силенна…
– Увага! – почулося з гучномовця. – Керівникам груп і перекладачам терміново зібратися в тенісному залі! Повторюю…
– Таємниць багато, – обізвалася Муза, коли динамік умовк. – Але ж, як сказано, людина має підкорити Природу.
Микитюк помовчав, збираючись з думками.
– Підкорити… Як на мене, то мусимо жити в злагоді з нею. Спробували он в Амазонії випалювати джунглі, порушили тонку рівноваіу ї тільки наробили шкоди. Ні, треба шанувати закони Природи. Муза осміхнулася:
– Який ви законник! Але ж згодьтесь, що в Природі не все досконало і корективи просто необхідні.
– Хто знає… Це вже філософія, не мій фах.
Дівчина не відступала.
– Гаразд, ось вам фізіологія.
Схожі твори:
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на...
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся,...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо....
- Бережний Василь Павлович Археоскрипт Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 5-108. Де ж ти дівся, світе мій прекрасний, Любої природи цвіт і плід? Ф. Шіллер, “Боги Еллади” 1 Вартовий ракетної бази, сидячи на високій вежі в мереживній тіні розкішної пальми, розглядав фотографію...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому,...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи,...
- Бережний Василь Павлович Естафета життя Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 4-22. I. У присмерку великої зали овальний екран прогностичної машини здавався ілюмінатором, крізь який ці двоє спостерігали зоряний світ. Вони сиділи у зручних кріслах, ніби в космічному кораблі, неквапливо розмовляючи, як воно...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: –...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету...
- Бережний Василь Павлович Людина-маятник Усі в лабораторії помітили: з приходом Флоріки доктор Лавро якось одразу і різко змінився. Де й ділася його нахмуреність, непривітність у стосунках з колегами. Такий уважний зробився, люб’язний, усміхається, навіть лисина заблищала веселіше! І все це через новеньку стажистку. – Зверніть увагу на ті створіннячка, Флоріко! – кликав її до...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково....
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні...